Веселкова Долина

Ой, та мене стiльки лупцювали, що я вже й нiби полюбила це.

Мерi похитала головою. Вона вiдчувала, що пасторським дiтям ii шкода, а iй не хотiлося, щоб ii жалiли. Вона хотiла, щоб iй заздрили. Дiвчинка весело роззирнулася довкола. Тепер, бiльше не затьмаренi голодом, ii чудернацькi очi здавалися прекрасними. Вона ще покаже цим дiтлахам свою справжню сутнiсть!

– А ще я страшенно багато хворiла, – гордо заявила вона. – Не так багато дiтей змогли б пройти через те ж, що i я. Я мала i скарлатину, i кiр, i свинку, i бешиху, i коклюш, i навiть ПЕВМОНІЮ.

– А ти була колись смертельно хвора? – спитала Уна.

– Не знаю, – засумнiвалася Мерi.

– Звiсно ж, нi, – глузливо вiдказав Джеррi. – Коли ти смертельно хворий, то вмираеш.

– О, ну, я точно нiколи не вмирала, – мовила Мерi, – але якось мало не вiддала кiнцi. Усi вже було подумали, що я вмерла, вже й збиралися на стiл класти, а я взяла й вiджила.

– А як це – бути напiвмертвим? – з цiкавiстю запитав Джеррi.

– Та нiяк. Я ще кiлька днiв опiсля нiчого про те не знала.

То було тодi, коли я мала ПЕВМОНІЮ. Панi Вайлi не хотiла кликати лiкаря – казала, що не буде так тратитися заради якоiсь прислужницi. Стара Крiстiна МакАлiстер тодi лiкувала мене припарками й таки поставила мене на ноги. Та деколи я шкодую, що не померла тодi ще наполовину й не покiнчила з цим усiм. Менi б так було тiльки краще.

– Хiба якби ти потрапила до раю, – досить непевно мовила Фейт.

– Ну, а куди ж iще можна потрапити? – спантеличено зажадала вiдповiдi Мерi.

– Ще можна до пекла, ти ж знаеш, – сказала Уна, стишуючи голос й обiймаючи Мерi, щоб полегшити тягар такого припущення.

– Пекло? А що це таке?

– Це ж там живе диявол, – сказав Джеррi. – Ти мала чути про нього, бо ж згадувала його.

– О, так, але я не знала, що вiн живе в якомусь мiсцi. Думала, вiн просто блукае собi довкола. Пан Вайлi iнодi згадував про пекло, коли ще був живий. Вiн завжди когось туди посилав. Я собi думала, що то якась мiсцина в Нью-Брансвiку, звiдки вiн родом.

– Пекло – жахливе мiсце, – сказала Фейт так драматично-вдоволено, як тiльки можна розповiдати про всiлякi страхiття. – Лихi люди потрапляють туди пiсля смертi й довiку горять у вогнi.

– Хто тобi таке сказав? – недовiрливо запитала Мерi.

– Так написано в Бiблii. І пан Ісаак Крозерс iз Мейвотера говорив нам те саме в недiльнiй школi. Вiн був старостою в церквi й усе про це знае. Але тобi нiчого хвилюватися.