Веселкова Долина

Якщо будеш поводитися чемно, то пiдеш до раю, а як будеш погана, то, певно, таки до пекла.

– Не, в пекло я не пiду, – рiшуче вiдказала Мерi – Хай яка вже я погана, горiти у вогнi я не хочу. Я ж знаю, як воно, – колись випадково взяла в руки розпечену кочергу. А що треба робити, щоб бути хорошою?

– Треба ходити до церкви та в недiльну школу, читати Бiблiю й молитися щовечора, а ще робити пожертви на мiсiонерську дiяльнiсть, – пояснила Уна.

– Стiльки всього! – вигукнула Мерi. – Може, щось iще?

– Ще треба просити в Бога, щоб пробачив тобi грiхи.

– Але я н-нiколи iх не вчиняла, – сказала Мерi. – Що взагалi таке той грiх?

– О, Мерi, та ж iх усi чинять, тож i ти точно грiшила. Чи ж ти нiколи не казала неправди?

– Купу разiв, – вiдповiла Мерi.

– А це страшний грiх, – урочисто мовила Уна.

– То ти хочеш сказати менi, – домагалася пояснень Мерi, – що мене вiдправлять до пекла за те, що я час вiд часу брехала? Але ж я була ЗМУШЕНА. Пан Вайлi одного разу всi кiстки б менi переламав, якби я йому не збрехала.

Мене цi брехнi знаете, скiльки разiв рятували!

Уна зiтхнула. Непросто було розiбратися з такою кiлькiстю складних питань. Вона здригнулася на думку про те, як воно – коли тебе жорстоко б’ють. Скорiш за все, вона б тодi теж збрехала. Вона стиснула маленьку мозолисту долоньку Мерi.

– А це едина сукня, яку ти маеш? – запитала Фейт, чия весела натура не бажала надовго зупинятися на неприемних темах.

– Та я просто надягнула ii, бо вона вже зовсiм нi до чого не годиться, – вигукнула Мерi, зашарiвшись.

– Одяг менi купувала панi Вайлi, а я не хотiла бути iй щось винна. Я ж-бо чесна! Якщо я собi зiбралася тiкати, то не хотiла брати з собою нiчогiсiнько з того, що належить ЇЙ i хоча б чогось вартуе. Коли я виросту, то сама куплю собi блакитну атласну сукенку. Та й ваш одяг не такий уже й чудовий. Я думала, пасторськi дiти завжди гарно вбранi.

Очевидним було те, що Мерi була дiвчиною з характером i мала вразливi мiсця. Та був у нiй якийсь дивний, дикий шарм, яким вона всiх полонила.

Того дня ii привели у Веселкову Долину й вiдрекомендували Блайтам як «подругу, що живе по той бiк затоки й приiхала в гостi». Блайти прийняли ii без жодних запитань, може, тому, що вона на той момент мала цiлком поважний вигляд. Пiсля обiду, пiд час якого тiтка Марта знай щось бурмотiла собi пiд нiс, а пан Мередiт перебував у напiвпритомному станi, свою недiльну проповiдь, Фейт наполягла, щоб Мерi надягнула одну з ii суконь i ще дещо з ii гардеробу.