Веселкова Долина

Та коли Уна показала iй ще один свiй скарб – картинку, на якiй був зображений янгол, що несе немовля до раю, – Мерi заявила, що янгол той бiльше скидаеться на привида. Уна втекла до своеi кiмнати й розплакалася через це, але Мерi знайшла ii, обiйняла, розкаявшись, i благала прощення. Нiхто не мiг довго сердитися на Мерi – навiть Нан, яку легко було образити i яка нiколи так i не пробачила iй тiеi образи на адресу ii матерi. Мерi ж була весела й розповiдала найзахопливiшi iсторii про привидiв. Вiзити до Веселковоi Долини, беззаперечно, стали набагато цiкавiшi, вiдколи до них приедналася Мерi.

Вона навчилася грати на дримбi й незабаром затьмарила навiть самого Джеррi.

– Ще не бувало такого, що я б не зумiла, якби захотiла, – заявила вона.

Мерi рiдко коли не хапалася за можливiсть повихвалятися. Вона навчила дiтей надувати бульбашки з товстого листя очитку, яким буйно порiс старий сад Бейлi, i смакувати «кислинками», що попроростали зi щiлин кам’яного муру на цвинтарi, а ще вмiла показувати найдивовижнiшi картини з тiней на стiнi своiми довгими, гнучкими пальчиками.

А коли вони всi вирушали до Веселковоi Долини збирати соснову живицю, Мерi завжди знаходила «найбiльшу жуйку» й вихвалялася цим. Інодi дiти ii ненавидiли, а iнодi просто обожнювали. Але завжди вона видавалася iм дуже цiкавою. Тож дiти покiрно прийняли те, що вона стала верховодою, а за два тижнi iм уже здавалося, що вона наче все життя була iхньою товаришкою.

– Найдивнiше те, що панi Вайлi мене не розшукуе, – сказала Мерi.

– Нiяк не можу цього зрозумiти.

– Може, вона взагалi не збираеться перейматися твоiм зникненням, – сказала Уна. – Тодi ти можеш просто й надалi залишатися тут.

– У цьому домi нам удвох зi старою Мартою буде тiсно, – похмуро мовила Мерi. – Так добре, коли маеш вдосталь iжi, – менi завжди було цiкаво, як це, – та ще ж i смачно мае бути! А панi Вайлi вже скоро сюди дiстанеться. ВОНА вже точно тримае для мене рiзку напоготовi. Вдень я нечасто про це згадую, але вночi, дiвчата, лежачи там, на горищi, я все думаю й думаю про це, аж поки менi вже майже хочеться, щоб вона нарештi прийшла й покiнчила з усiм.

Менi вже здаеться, що дiстати доброi прочуханки один раз буде краще, анiж пережити всi тi побоi, якi менi постiйно маряться, вiдколи я втекла. А вас коли-небудь били?

– Нi, звiсно ж, нi! – обурено вигукнула Фейт. – Тато нiколи б такого не зробив!

– Тодi ви ще не знаете життя, – сказала Мерi, зiтхнувши якось заздрiсно, а водночас i зверхньо.