Веселкова Долина

Тiтка Марта могла бути глухою, пiдслiпуватою й по-дитячому наiвною, та вона була рiшуче налаштована тримати владу на кухнi у своiх руках, попри всi хитрощi й маневри Мерi.

– Кажу вам, якби стара Марта дозволила МЕНІ готувати iсти, ви б могли куштувати справдi смачнi страви, – обурено говорила вона пасторським дiтям. – Бiльш не було б нiякоi «одноманiтностi», кашi, яка береться грудками, i посинiлого молока. І що вона взагалi РОБИТЬ з усiма тими вершками?

– Вона вiддае iх коту. То ж, знаеш, ii кiт, – пояснила Фейт.

– Краще б сама iх iла! – гiрко вигукнула Мерi. – Котiв я терпiти не можу! Вони всi – то диявольське порiддя. Це видно, як лиш в очi iм глянути. Ну, та коли вже стара Марта не дае менi куховарити, то вже, певно, й не передумае. Але я не можу дивитися, як добрий харч пропадае.

Пiсля закiнчення урокiв вони завжди приходили у Веселкову Долину. Мерi вiдмовлялася гратися на цвинтарi – заявляла, що боiться привидiв.

– Привидiв не iснуе, – заявив Джем Блайт.

– Хiба?

– А ти що, коли-небудь бачила хоч одного?

– Та я сотнi iх бачила, – негайно ж озвалася Мерi.

– І якi ж вони? – запитав Карл.

– Страшнi на вигляд. Вдягнутi у все бiле, а руки й голови в них – як у скелетiв, – сказала Мерi.

– І що ж ти робила? – спитала Уна.

– Тiкала, нiби за мною сам диявол гнався, – вiдказала Мерi, а тодi, спiймавши на собi погляд Волтера, зашарiлася.

Коли Волтер дивився на неi, ii охоплював якийсь трепет. Вона зiзналася пасторським донькам, що вiд самого його погляду ii в жар кидало.

– Коли дивлюся в його очi, одразу згадую про всi тi брехнi, якi я говорила, – пояснила вона, – i шкодую, що не казала правду.

Улюбленцем Мерi був Джем. Коли вiн привiв ii на горище в Інглсайдi й показав iй музей цiкавинок, якi заповiв йому капiтан Джим Бойд, вона була надзвичайно задоволена й утiшена. Серце Карла вона завоювала своiм iнтересом до жукiв i мурах. Важко було заперечити, що Мерi набагато краще ладнала з хлопцями, анiж iз дiвчатами.

– Твоя мама – вiдьма, – зневажливо сказала вона Нан. – Рудi жiнки – усi вiдьми.

Пiсля того вони з Фейт погризлися через пiвня. Мерi сказала, що в нього закороткий хвiст. Фейт сердито вiдповiла, що, напевно, Боговi краще знати, якоi довжини хвiст мае бути в пiвня. Пiсля того вони цiлий день не розмовляли. До безволосоi й одноокоi ляльки, що належала Унi, Мерi поставилася з розумiнням.