Веселкова Долина

– Вiн завжди доводить усiх до крайнощiв.

– Ну, деякi люди звуть це релiгiйнiстю, а деякi – впертiстю. Прошу вашого вибачення, панi Блайт, люба, за такi слова. Здаеться, нiби нiхто не знае, що ж воно таке у випадку з Гаррiсоном. Бувае, вiн гарчить на всiх, бо думае, що Господь прирiк його на вiчну кару. А тодi вiн раптом каже, що йому байдуже, i напиваеться. Моя ж думка така, що в нього не все гаразд iз головою, бо так було з усiма Мiллерами. Його дiд з’iхав з глузду, i йому постiйно здавалося, що довкола нього повно великих чорних павукiв, якi лiзуть на нього й висять у повiтрi над ним.

Сподiваюся, я нiколи не здурiю, панi Блайт, люба, та й не думаю, що зi мною таке станеться, бо серед Бейкерiв такого не бувало. Та якщо за велiнням премудрого Провидiння менi таки випаде ця доля, то сподiваюся, що менi не ввижатимуться великi чорнi павуки, бо я iх просто ненавиджу. А щодо панi Мiллер, то не знаю, чи вона заслуговуе на спiвчуття. Дехто каже, що вона вийшла замiж за Гаррiсона лише на зло Рiчардовi Тейлору, що менi видаеться дуже своерiдною причиною для замiжжя. Та, звiсно, я – не суддя в справах матримонiальних, панi Блайт, люба. А Корнелiя Брайант уже бiля ворiт, тож я пiду вкладу цього благословенного смаглявого хлопчика в лiжко й принесу свое в’язання.

II. Чистiсiнькi плiтки

– А де решта дiтей? – запитала панна Корнелiя, коли вiтання – сердечнi з ii боку, полум’янi з боку Енн i стриманi з боку Сьюзан – стихли.

– Ширлi спить, а Джем, Волтер i двiйнята у своiй любiй Веселковiй Долинi, – вiдповiла Енн.

– Вони, знаете, лише сьогоднi повернулися додому, а тiльки-но повечеряли, одразу ж побiгли в долину. Це найулюбленiша iхня мiсцина на всьому бiлому свiтi – навiть кленовий гай не зрiвняеться з нею.

– Боюся, вони аж надто сильно люблять ту долину, – похмуро мовила Сьюзан. – Малий Джем одного разу сказав, що пiсля смертi хотiв би бiльше пiти у Веселкову Долину, анiж на небо, а говорити таке – просто неприйнятно.

– Певно, вони й в Ейвонлi чудово провели час? – припустила панна Корнелiя.

– Авжеж, надзвичайно. Марiлла таки страшенно iх розпещуе. Особливо Джема – вiн в ii очах нiколи нiяких збиткiв не робить.

– Панна Катберт, певно, зараз уже зовсiм старенька, – сказала панна Корнелiя, дiстаючи свое в’язання, щоб не вiдставати вiд Сьюзан. Панна Корнелiя вважала, що жiнка, в якоi руки постiйно чимось зайнятi, завжди матиме перевагу над тiею, котра нiчого не робить.

– Марiллi вже вiсiмдесят п’ять, – зiтхнула Енн.