Веселкова Долина

– Їi волосся побiлiло вiд сивини, але, як не дивно, зiр у неi став кращий, анiж був у шiстдесят.

– Ну, любонько, я дуже рада, що ви всi повернулися. Менi було страшенно самотньо. Та в Гленi не було нудно, повiрте МЕНІ. За моеi пам’ятi ще не було такоi захопливоi весни, якщо говорити про церковне життя. Ми нарештi маемо свого пастора, Енн, любонько.

– Преподобний Джон Нокс Мередiт, панi Блайт, люба, – сказала Сьюзан, рiшуче налаштована не дати паннi Корнелii самотужки розповiсти всi новини.

– Вiн хороший? – зацiкавлено спитала Енн.

Панна Корнелiя зiтхнула, а Сьюзан застогнала.

– Так, вiн досить хороший, якщо вже на те пiшло, – мовила панна Корнелiя. – Вiн ДУЖЕ хороший, дуже освiчений, дуже духовний. Але, ох, Енн, любонько, у нього немае здорового глузду!

– Тодi чому ж ви його запросили?

– Що ж, немае сумнiву, що вiн поки найкращий пастор, якого тiльки мала церква Глен Сент Мерi, – сказала панна Корнелiя, перехрещуючи петлi на спицях. – Гадаю, йому не дали посади в мiстi лише через ту його замрiянiсть i задумливiсть.

Його пробна проповiдь була просто чудова, повiрте МЕНІ. Усiх вона дуже вразила – та й не лише вона, а i його зовнiшнiй вигляд.

– Вiн ДУЖЕ гарний з себе, панi Блайт, люба, а менi, врештi-решт, подобаеться бачити за кафедрою вродливого чоловiка, – вставила й своi п’ять копiйок Сьюзан, подумавши, що вже саме час знову про себе нагадати.

– Окрiм того, – додала панна Корнелiя, – нам не терпiлось уже хоч когось обрати. А пан Мередiт був першим кандидатом, щодо якого думки були одностайнi.

Щодо всiх решта хоча б хтось та мав якiсь заперечення. Думали ще запросити пана Фолсома. Вiн також хороший пастор, але декому чомусь не сподобалася його зовнiшнiсть: вiн був аж надто смаглявий i прилизаний.

– Вiн виглядав точнiсiнько як велетенський чорний котяра, ось, панi Блайт, люба, – сказала Сьюзан. – Я б нiзащо не стерпiла щонедiлi бачити такого чоловiка за кафедрою.

– А тодi прийшов пан Роджерс, та вiн був, як то кажуть, нi жарене, нi парене – анi шкоди з нього нiякоi, анi користi, – вела далi панна Корнелiя.

– Але навiть якби вiн проподiвував, як Петро i Павло, це б йому не допомогло, бо саме в той день вiвця старого Калеба Рамзi приблукала до церкви й видала гучне «бе-е-е», якраз коли вiн виголошував проповiдь. Усi почали смiятися, i пiсля того в бiдолашного Роджерса не було жодного шансу. Дехто вважав, що нам варто запросити пана Стюарта, бо вiн дуже освiчений – умiе читати Новий Заповiт п’ятьма мовами.