Енн з Острова

– Чарлi Слоан, звiсно, менi зразу полегшало, – саркастично погодилися Енн; пiсля чого обое безвiдповiдальних дiвчат засмiялися. Дiана добре знала, що Енн думае про Чарлi Слоана; але попри всякi рiзнi приватнi розмови вона не знала, що Енн думае про Гiлберта Блайта. Власне, Енн i сама не знала.

– Хлопцi можуть жити на другому кiнцi Кiнгспорта, наскiльки я знаю, – продовжила Енн. – Я рада, що буду в Редмондi, i впевнена, що з часом менi там сподобаеться. Але я також знаю, що першi декiлька тижнiв менi точно не подобатиметься.

І я навiть не зможу втiшати себе тим, що на вихiдних поiду додому, як це було в академii. А до Рiздва ще тисяча рокiв.

– Все мiняеться – чи буде мiнятися, – сумно сказала Дiана. – У мене вiдчуття, що нiчого вже не буде, як ранiше, Енн.

– Думаю, ми дiйшли до мiсця, де нашi шляхи розходяться, – вдумливо сказала Енн. – Ми мали сюди дiйти. Як гадаеш, Дiано, бути дорослими – справдi так добре, як ми уявляли в дитинствi?

– Не знаю – щось добре в цьому точно е, – вiдповiла Дiана, знову погладжуючи перстень з тiею легкою усмiшкою, яка завжди змушувала Енн почуватися зайвою й недосвiдченою.

 – Але багато всього заплутуе. Бувае, я почуваюся так, наче бути дорослою мене тiльки лякае – i я б все вiддала, щоб знову стати маленькою дiвчинкою.

– Думаю, з часом ми всi звикнемо бути дорослими, – сказала Енн бадьоро. – Згодом вже буде не так багато несподiваного – хоча, зрештою, менi здаеться, саме несподiване робить наше життя цiкавим. Нам вiсiмнадцять, Дiано. За два роки нам виповниться двадцять.

А там не встигнеш й оком клiпнути, як ти станеш поважною матроною середнiх лiт, а я буду милою старою дiвою тiткою Енн, яка приiжджатиме в гостi на канiкули. У тебе завжди знайдеться для мене куточок, правда, люба Дi? Не кiмната для гостей – старi дiви не можуть i мрiяти про кiмнати для гостей, i я буду «скромна, як Урiя Гiп, i задовольнятимуся маленькою затишною мiсциною десь над верандою чи при вiтальнi».

– Що за дурницi, Енн, – засмiялася Дiана. – Ти вийдеш за когось чудового, вродливого й багатого – i жодна кiмната для гостей в Ейвонлi не буде й наполовину такою розкiшною, як тобi треба, а ти задиратимеш носа на всiх друзiв молодостi.

– Дуже шкода; нiс в мене гарний, але, боюся, задирання вгору його зiпсуе, – сказала Енн, погладжуючи свiй фiгурний нiс. – У мене не так багато гарних рис, щоб я могла собi дозволити iх псувати; тому, навiть якщо я вийду за короля острова Людожерiв, я тобi обiцяю, що не задиратиму носа, Дiано.