Енн з Острова

Джозi пiдозрювала, що Енн смiеться з неi за цими пустотливими очима; але вона втiшила себе тим, що прошепотiла до Гертi, коли вони спускалися сходами, що Енн Ширлi стала дуже задаватися, коли iде в коледж.

Зiбралася вся «стара компанiя», повна радостi, запалу й безтурботностi юностi. Дiана Баррi, з рум’янцем i ямочками, поряд з вiрним Фредом; Джейн Ендрюс, охайна, розсудлива й проста; Рубi Джиллiс, яка була настiльки вродливою у своiй кремовiй шовковiй блузi й iз червоними геранями в золотому волоссi, наскiльки це взагалi можливо.

Гiлберт Блайт i ЧарлiСлоан, обое намагалися триматися ближче до невловимоi Енн; Керi Слоан, блiда й меланхолiйна на вигляд, бо, як казали, ii батько й близько до неi не пiдпускав Олiвера Кiмбела; Мудi Сперджен Макферсон, чие кругле обличчя та незугарнi вуха були ще круглiшими й незугарнiшими, нiж будь-коли; i веснянкуватий Бiллi Ендрюс, який сидiв у кутку весь вечiр i не мiг видушити зi себе й слова, коли до нього хтось говорив, спостерiгав за Енн Ширлi й задоволено шкiрився.

Енн знала про вечiрку наперед, але не знала, що iх iз Гiлбертом, як засновникiв Товариства, удостоять вiтальноi промови та «знакiв поваги» – в ii випадку збiрки Шекспiрових п’ес, Гiлберту ж дiсталася чорнильна ручка. Їi так здивували й порадували добрi слова, сказанi в промовi, що сльози майже погасили iскри в ii великих сiрих очах. Вона важко й вiрно працювала для Товариства, i те, що ii члени так щиро цiнували ii старання, зiгрiвало iй серце. Всi були такi милi, приязнi й веселi – навiть дiвчата Пай були не безнадiйнi; у той момент Енн любила весь свiт.

Вона прекрасно проводила вечiр, але кiнець все зiпсував. Гiлберт знову зробив помилку й сказав щось сентиментальне, коли вони вечеряли на залитiй мiсячним свiтлом верандi; а Енн, щоб його покарати, була дуже люб’язна з Чарлi Слоаном, якому й дозволила провести ii додому. Вона, однак, виявила, що помста найбiльше ранить того, хто мститься. Гiлберт безтурботно пiшов з Рубi Джиллiс, i Енн чула, як вони смiялися й весело говорили, коли разом йшли по свiжому, незворушному осiнньому повiтрi.

Вони явно чудово проводили час, тодi як iй було смертельно нудно з Чарлi, якi говорив без упину, i жодного разу, хоча б випадково, не сказав нiчого, що варто було б послухати. Енн час вiд часу вставляла «так» або «нi» й думала про те, яка гарна була Рубi того вечора, i якi витрiшкуватi були очi Чарлi в мiсячному свiтлi – i що свiт чомусь був не таким прекрасним мiсцем, як iй здавалося ранiше того ж вечора.