Енн з Острова

– Тобi абсолютно байдуже, що вони сказали, – заперечив Гiлберт. – Ти добре знаеш, який вузький iхнiй свiтогляд, якими б чудовими вони не були. Робити щось, чого ВОНИ нiколи не робили заслуговуе на анафему. Ти перша дiвчина в Ейвонлi, яка iде в коледж; i ти знаеш, що всiх першопрохiдцiв вважають божевiльними сновидами.

– Ох, та знаю. Але ВІДЧУВАТИ – це не те, що ЗНАТИ. Мiй здоровий глузд каже менi те ж, що й ти, але бувають моменти, коли здоровий глузд не мае надi мною жодноi влади. Мною заволодiвае хворий глузд.

Справдi, пiсля того, як панi Елiша пiшла, я не могла навiть закiнчити пакуватися.

– Ти просто втомилася, Енн. Забудь про це все i давай пройдемося – через лiс над болотом. Там мае бути щось, що я хочу тобi показати.

– Мае бути! Ти не знаеш, чи воно там?

– Нi. Я тiльки знаю, що мае бути, бо бачив дещо минулоi весни. Ходiмо. Уявимо, що ми знову двое дiтей, i пiдемо, куди вiтер повiе.

І вони весело рушили. Енн, згадавши, яким неприемним був вчорашнiй вечiр, була доброю до Гiлберта; а Гiлберт, який вчився мудростi, постарався залишатися шкiльним товаришем i не бiльше.

Панi Лiнд з Марiллою спостерiгали за ними через кухонне вiкно.

– Ото буде колись пара, – схвально сказала панi Лiнд.

Марiлла злегка зморщилася. У душi вона сподiвалася, що так i буде, але iй не хотiлося чути це у сухiй формi плiток вiд панi.

– Вони ще тiльки дiти, – коротко вiдказала вона.

Панi Лiнд добродушно засмiялася.

– Енн вiсiмнадцять; я вийшла замiж, коли була ii вiку.

Нам, старим, Марiлло, завжди здаеться, що дiти нiколи не виростуть. Енн – молода жiнка, а Гiлберт – чоловiк, i вiн готовий цiлувати землю, по якiй вона ходила, всi це бачать. Вiн хороший хлопець, i Енн годi й сподiватися на кращу партiю. Сподiваюся, у Редмондi вона не заб’е собi голову рiзними романтичними дурницями. Не подобаеться менi це спiльне навчання для хлопцiв i дiвчат, i нiколи не подобалося. Я не вiрю, – похмуро пiдсумувала панi Лiнд, – що студенти в таких коледжах роблять щось, крiм того, що флiртують.

– Вони ще мають трiшки вчитися, – з усмiшкою сказала Марiлла.

– Люба моя, – пирхнула панi Рейчел. – Тим не менш, я думаю, Енн буде вчитися. Вона нiколи не була кокеткою. Але вона не цiнуе Гiлберта так, як мала б, от у чому бiда. Ох, знаю я дiвчат! Чарлi Слоан теж вiд неi шалiе, але я б нiколи не радила iй виходити за Слоана. Слоани, звичайно, добрi, чеснi, поважнi люди. Але, зрештою, вони ж СлоанИ.

Марiлла кивнула.