Енн з Лопотливих Тополь

У неi, напевне, буде такий день, у який вона робитиме саме так, як iй заманеться, i за нею нiхто не наглядатиме… хоча, як на мене, Елiзабет думае, що про це не варто й мрiяти, навiть у Завтра. Або, напевне, вона дiзнаеться, куди приводить дорога вiд гаванi… той звивистий путiвець, що повзе гарною червоною змiйкою й прямуе до краю свiту, – переконана Елiзабет. Можливо, вiн приводить до Острова Щастя. Елiзабет певна, що десь лежить Острiв Щастя, на якому заякорилися всi тi кораблi, що не повернулися з плавання, а вона той острiв знайде – ось тiльки нехай настане Завтра.

– А коли настане Завтра, – запевнила дiвчинка, – в мене точно буде мiльйон песикiв i сорок п’ять котикiв. Я так i сказала Бабусi, коли вона заборонила менi тримати кошеня, а вона розiзлилася й вiдповiла: ‘‘Хто вам дозволив так зi мною розмовляти, панно Нахабо?’’ Менi не дали вечерi й вiдправили до своеi кiмнати… та я ж не хотiла хамити. А ще я не могла заснути, панно Ширлi, бо ‘‘Прислуга’’ розповiла менi про одну дитину, яку вона знала, i яка вмерла увi снi пiсля того, як нахамила.

Коли Елiзабет допила молоко, хтось рiзко постукав по шибi вiкна, не видного з-за смерек. Думаю, за нами весь час наглядали. Дiвчинка-ельф побiгла, i сяйво ii золотистих кучерiв виднiлося на темнiй смерековiй алеi, аж доки вона не зникла в будинку.

– Вона маленька фантазерка, – зауважила Ребекка Дью, почувши про мою пригоду… (i справдi, Гiлберте, у цiеi зустрiчi був певний присмак пригоди). Якось вона мене питае: ‘‘Ребекко Дью, а ви боiтеся левiв?’’ ‘‘Я нiколи не бачила справжнього лева, тому звiдки я знаю’’, – кажу iй.

‘‘Коли прийде Завтра, там буде страшно багато левiв. Але то будуть гарнi чемнi леви’’, – каже вона. ‘‘Дитино, та ти вся перетворишся на очi, якщо будеш так вглядатися’’, – вона просто пропалювала мене поглядом, дивлячись на якусь свою химеру. ‘‘Ребекко Дью, я зараз заглиблююся в глибокi думки’’, – пояснила вона. – Бiда цiеi дитини в тому, що вона замало смiеться.

Я пригадала, що коли ми розмовляли, Елiзабет нi разу не засмiялася.

Я впевнена: цього вона ще не навчилася. У ii будинку так тихо, так самотньо й безрадiсно. Навiть у цю пору, коли свiт буяе осiннiми барвами, той дiм видаеться сiрим i понурим. Крихiтка Елiзабет занадто захопилася прислуханням до шепоту примарних голосiв.

Думаю, одним iз моiх завдань тут, у Саммерсайдi, буде навчити ii смiятися.

Твоя найнiжнiша, найвiрнiша подруга,

ЕНН ШИРЛІ

P. S.