Енн з Лопотливих Тополь

Самi вже тiнi свiдчили про традицii й красномовство. Панна Еллен показала менi тисячi фоторафiй Принглiв… бiльшiсть свiтлин – дагеротипи[6 - Дагеротип – фото, одержане внаслiдок першого практичного способу зйомки з використанням йодованого срiбла, зображення виходили досить чiткi, проте iх не можна було скопiювати (прим. пер.).] в шкiряних рамках. У вiтальню зайшов великий кiт iз шубкою черепахового кольору, застрибнув менi на колiна й виявився одразу ж витуреним до кухнi. Панна Еллен вибачилася. Проте, пiдозрюю, спершу вона вибачилася перед котом на кухнi.

Переважно розмову вела панна Еллен. Панна Сара, крихiтна жiночка в чорнiй шовковiй сукнi й накрохмаленiй нижнiй спiдницi, зi снiжно-бiлим волоссям й очима, що своею чорнотою не поступалися сукнi, сидiла, лагiдна, люб’язна, склавши тонкi руки, крiзь якi мiж тонких мереживних складок проступали вени, i виглядала надто вже тендiтною для розмов. І все ж, Гiлберте, мене не полишало враження, що всi Прингли як один з панною Еллен власною персоною танцюють пiд ii дудку.

У нас була розкiшна вечеря. Воду подали охолодженою, скатертини були чудовi, тарiлки й склянки – тонкоi роботи. За вечерею нам прислуговувала покоiвка, горда й стримана, як i господинi. Проте щоразу, коли я зверталася до панни Сари, та вдавала, нiби вона ледь недочувае, а менi здавалося, що кожен наступний шматок стане менi поперек горла. Де й подiлася вся моя смiливiсть! Я почувалася, геть як та нещасна муха на мухоловцi. Гiлберте, менi нiколи, нiколи не вдасться перемогти чи завоювати ‘‘Королiвську родину’’.

Уже бачу, як подаю заяву про звiльнення на Новий рiк. Проти такого клану в мене немае анiнайменших шансiв.

І все ж, оглядаючи iхнiй дiм, я увесь час вiдчувала жаль до тих двох старих ледi, Колись у ньому жили люди… народжувалися… вмирали… трiумфували… переживали страх i вiдчай, радiсть i безнадiю, любов i надiю, i ненависть. А тепер тут нiчого не залишилося, нiчого, крiм спогадiв, якими живуть його мешканцi… та ще своею гордiстю.

Тiтка Чаттi страшенно засмучена – коли вона сьогоднi перестеляла менi лiжко, то на свiжiй постелi виявила складку у формi ромба.

Вона просто переконана, що це вiщуе смерть когось iз домочадцiв. Тiтка Кейт вiдчувае страшенну вiдразу до таких забобонiв. Але менi забобоннi люди доволi подобаються. Без них життя було б нудним. Хiба свiт не був би сiрим, якби всi навколо поводилися розважливо, розумно… й правильно? Якi б у нас тодi були теми для балачок?

Два днi тому в нас вiдбулася катастрофа.