Енн з Лопотливих Тополь

Коли вона Беттi, то нишком глузуе з Бабусi й ‘‘Прислуги’’, однак коли перетворюеться в Елсi, iй стае соромно за те, вона думае, що варто в усьому зiзнатися, проте не наважуеться. Дуже рiдко вона – Елiзабет, i тодi вона виглядае як iстота, що слухае музику фей i розумiе, що розказують троянди й конюшина. Яке вона химерне створiння, Гiлберте… трепетне, як один листок лопотливих тополь, i я ii люблю. Я шаленiю вiд думки, що тi двi злi старi баби змушують ii лягати спати в темнотi.

– ‘‘Прислуга’’ сказала, що я вже настiльки доросла, що маю спати без свiтла.

Але я почуваюся такою малесенькою, панно Ширлi, бо нiч – така велика й така жахлива. А в мене в кiмнатi стоiть опудало ворони, i я його боюся. ‘‘Прислуга’’ заявила, що ворона видряпае менi очi, якщо я заплачу. Звичайно, панно Ширлi, я iй не вiрю, але менi однаково страшно. Уночi речi перешiптуються однi з одними. Але коли прийде Завтра, тодi я нiчого не буду боятися… навiть викрадачiв дiтей не злякаюся!

– Та ж Елiзабет, хто тебе може викрасти?

– ‘‘Прислуга’’ сказала, якщо я куди-небудь вийду одна або розмовлятиму з незнайомцями, то мене викрадуть.

Але ви ж своя, правда, панно Ширлi?

– Правда, сонечко. Ми завжди були подругами в Завтра, – запевнила я ii».

IV

Лопотливi Тополi,

провулок Примар,

Саммерсайд

10 листопада

«ЛЮБИЙ ГІЛБЕРТЕ!

Колись я найбiльше в усьому свiтi ненавидiла саме того, через кого в мене затуплювалася ручка. Проте я не злюся на Ребекку Дью попри ii нестерпну звичку користуватися моею ручкою, щоб переписати рецепт, поки я не вдома.

Вона – вкотре! – позичила ii, а тому цього разу ти одержиш короткий i дiловий лист. (Найкоханiший.)

Останнiй коник просюркотiв свою пiсню. Настали такi холоднi вечори, що тепер я палю дрова в маленькiй пузатiй подовгуватiй грубцi. Їi облаштувала Ребекка Дью. Тому ручку я iй пробачаю. Ця жiнка вмiе абсолютно все; а коли я приходжу зi школи, то вона завжди дбае, щоб у грубцi горiв вогонь. Грубка зовсiм крихiтна… Я б могла взяти ii в долонi. На своiх кривих залiзних нiжках вона – ну викапане жваве чорне собача.

Проте коли докласти туди хмизу, вона розцвiтае рожево-червоним полум’ям i дихае добрячим жаром – неможливо уявити, як стае затишно. Я саме сиджу прямо перед грубкою, поклавши ноги на ii крихiтний коминок, i шкрябаю тобi лист.

Усi саммерсайдцi… чи майже всi… на танцях, якi влаштувала Гардi Прингл. Мене не запросили. А Ребекка Дью через це така лиха, що не хотiла б я зараз опинитися на мiсцi Порошинки.