Енн з Лопотливих Тополь

Коли взяли вас, iхня ватага як один задерла голови й завила. Така вже людська натура. Нам доводиться сприймати iх такими, як вони е. Вони маститимуть медом, але щоразу йтимуть проти вас. Не хочу зараз вас розхолоджувати, та попереджений – значить озброений. Надiюся, вам усе вдасться, просто iм на зло. Якщо вдови вiзьмуть вас до себе, ви не будете заперечувати проти того, щоб столуватися зi Ребеккою Дью, еге ж? Вона не прислуга. Вона далека кузина капiтана. Вона не сiдае зi всiма за стiл, коли у вдiв збираеться товариство… знае свое мiсце… та якби ви там винаймали кiмнату, звiсно, вона б не мала вас за товариство.

Я запевнила схвильовану панi Бреддок, що буду залюбки вечеряти в товариствi Ребекки Дью, i потягнула панi Лiнд геть. Я мала випередити банкiра.

Панi Бреддок провела нас до дверей.

– І зважайте на почуття тiтки Чаттi. Вона так легко ображаеться. Бiдолашка така ранима. Розумiете, у неi й близько не так багато грошей, як у тiтки Кейт… хоча й у тiтки Кейт iх не густо. А ще тiтка Кейт насправдi кохала власного чоловiка, а тiтка Чаттi – нi.

Тобто, свого не любила. Воно й не дивно! Лiнкольн Мак-Лiн був старим буркотуном… проте вона вважала, що люди ставили iй це на карб. Ваше щастя, що сьогоднi субота. Прийшли б ви в п’ятницю, тiтка Чаттi й не глянула б у ваш бiк. А ви б подумали, що з них двох забобоннiша саме тiтка Кейт. Моряки такi марновiрнi. Але насправдi, забобонна тiтка Чаттi… хоч ii чоловiк працював столяром. Замолоду вона, бiдолашка, була гарненькою.

Я запевнила панi Бреддок, що шануватиму почуття тiтоньки Чаттi, як святиню, але вона не вiдступалася вiд нас i надворi.

– Кейт i Чаттi не ритимуться тихцем у ваших речах. Вони дуже чеснi. Ребекка Дью може, проте на вас вона не капатиме. І на вашому мiсцi я б не користувалася парадним входом. Вiн у них для особливоi нагоди. Як на мене, парадних дверей не вiдчиняли, вiдколи помер Амаса. Краще чорний вхiд. Вони тримають ключ пiд вазоном на пiдвiконнi, тому якщо вам нiхто не вiдповiсть, просто вiдчинiть дверi, зайдiть i зачекайте.

І боронь Боже похвалити кота – Ребекка Дью його не терпить.

Я пообiцяла, що не хвалитиму кота, i ми нарештi збулися панi Бреддок. Незабаром ми вийшли в провулок Примар. Провулок – коротенька бiчна вуличка, що виводить на вiдкриту мiсцину, на прекрасному тлi блакитного пагорба в далинi. На ii однiй сторонi немае будинкiв, i вона збiгае до гаванi. На другiй сторонi iх лише три. Перший – звичайний будинок… нiчого особливого.