Енн з Лопотливих Тополь

Енн з Лопотливих Тополь

Люсi Мод Монтгомерi

Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури

Пiсля закiнчення Редмондського коледжу Енн Ширлi отримуе посаду директорки школи в Саммерсайдi. Вона знiмае кiмнату в старовинному будинку Лопотливi Тополi. Їi старий друг i коханий, Гiлберт Блайт, продовжуе навчання на медичному вiддiленнi унiверситету. Однак Енн i не пiдозрювала, що на посаду директора школи претендувала мiсцева елiта – хтось з родини Принглiв. Проти молодоi директорки ведеться прихована вiйна.

Енн навiть думае залишити улюблене мiстечко. Але доля вирiшуе iнакше – дiвчина несподiвано знаходить справжню дружбу з ворогами в нещодавньому минулому. Врештi Енн таки повернеться до Ейвонлi, щоб нарештi вийти замiж за Гiлберта.

Люсi Мод Монтгомерi

Енн iз Лопотливих Тополь

© А. Свередюк, переклад украiнською, 2020

© О. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2020

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010

* * *

Друзям Енн, де б вони не перебували

Частина 1.

Перший рiк

I

Лист Енн Ширлi, директорки Саммерсайдськоi школи, Гiлберту Блайту, студенту-медиковi з Редмондського коледжа, Кiнгспорт

Лопотливi Тополi,

провулок Примар,

Саммерсайд, Острiв Принца Едварда

12 вересня, понедiлок

«Любий Гiлберте!

Тiльки глянь на цю адресу! Ти колись чув приемнiшу назву? Лопотливi Тополi – мiй новий дiм, i я його обожнюю. А ще менi подобаеться провулок Примар, якого офiцiйно немае на картi. Вiн би мав бути Трент-стрiт, але його тут так нiхто не називае, хiба що в тi рiдкiснi випадки, коли про нього пишуть у ‘‘Вiклi Кур’ер’’… а тодi мешканцi перезираються й запитують одне одного: ‘‘Де ж узагалi ця Трент-стрiт?’’.

Провулок Примар – отака його назва, а звiдки вона взялася – цього я не скажу. Я вже питалася в Ребекки Дью, проте все, що вона каже, – провулок так звався завжди, вiдколи вона себе пам’ятае, а сто рокiв тому хтось розказував про привидiв, якi тут мешкали. Але вона нiколи не зустрiчала там когось, з виду страшнiшого за себе.

Однак я повинна розповiдати все за порядком. Ти ще дiзнаешся, хто така Ребекка Дью. Але ти про неi точно почуеш, – оце я вже гарантую. Я вже бачу, що здебiльшого Ребекка Дью буде героiнею моiх майбутнiх листiв.

Посутенiло, коханий. (До слова, як гарно звучить: ‘‘сутенiе’’! Набагато гарнiше, нiж ‘‘смеркаеться’’.) Звучить так оксамитово й тiнисто, i… i… сутiнково. Удень я належу всьому свiту, уночi – сну й вiчностi.