Енн з Інглсайду

Але… Волтер згадав, як Опал казала… Небеса за мiльйони миль звiдси. На Волтера знову нахлинула хвиля спустошення, тож вiн зовсiм забув про уважнiсть i наступив на хвiст Креветцi, яка мирно спала на килимку бiля сходiв. Креветка завила вiд болю, i той звук луною покотився будинком.

Сьюзан уже засинала, як жахливий звук зовсiм розвiяв ii дрiмоту. Сьюзан лягла спати о дванадцятiй, трохи втомлена пiсля напруженого полудня й вечора, до якого долучилася Мерi Марiя Блайт, в якоi в найбiльш напружений момент «розболiлася голова».

Вона мала тримати пляшку з гарячою водою й розтирати мазь, а все скiнчилося тим, що вона затулила очi мокрою шматинкою, оскiльки в неi почався «головний бiль».

Сьюзан прокинулася о третiй з дивним вiдчуттям, що просто зараз хтось дуже ii потребуе. Вона встала й почимчикувала коридором до дверей панi Блайт. Там було тихо… вона чула мирне рiвномiрне дихання Енн. Сьюзан пройшлася домом i повернулася до лiжка, бувши певною, що це дивне вiдчуття – пережиток страшного сну.

Але пiсля цiеi ночi Сьюзан решту свого життя вiрила, що в неi було те, з чого вона сама завжди насмiхалася i що Еббi Флегг, що «занурився» в спiритизм, називав «ментальний досвiд».

– Волтер гукае мене, я його чую, – заявила вона.

Сьюзан встала й знову пiшла будинком, думаючи, що в Інглсайд справдi щось вселилося в ту нiч. Вона була одягнена лише у фланелеву нiчну сорочку, яка сiла вiд постiйного прання й оголяла ii худi гомiлки.

Але вона здалася наймилiшою у свiтi для бiлолицього створiннячка, що тремтiло вiд холоду й несамовитими сiрими очима витрiщалося на неi зi сходового майданчика.

– Волтер Блайт!

Два кроки, i Сьюзан уже обiймала його своiми сильними й люблячими руками.

– Сьюзан… мама померла? – спитав Волтер.

Пройшло так мало часу, i все змiнилося. Волтер був у лiжку, зiгрiтий, нагодований i втiшений. Сьюзан розпалила вогнище, налила йому склянку теплого молока, нарiзала окраець золото-коричневого тосту й дала велику тарiлку його улюбленого печива «мавпячi мордочки», а тодi поклала бiля його нiг бочку з гарячою водою.

Вона поцiлувала його й змастила його маленьке розбите колiнце. То було таке прекрасне вiдчуття, коли хтось про тебе турбуеться… комусь ти потрiбний… для когось ти важливий.

– Сьюзан, а ти певна, що мама не померла?

– Твоя мама мiцно спить, у неi все добре, вона щаслива, мое ягнятко.