Енн з Інглсайду

Вiн нiколи не бачив, нiколи не уявляв собi, що Інглсайд такий темний вночi.

Це означало, що його мама померла!

Волтер спотикався, бiжучи дорогою крiзь похмурi темнi тiнi будинку, що падали на газон, до вхiдних дверей. Вони були зачиненi. Вiн слабенько постукав… вiн не мiг дотягнутися до колечка на дверях… але нiхто не вiдповiв, так вiн i думав. Вiн прислухався… у будинку не було жодних ознак життя. Вiн знав, мама померла, i усi пiшли геть.

Тепер вiн надто змерз i змучився, щоб плакати. Проте вiн поплентався до сараю i по драбинi вилiз на сiновал.

Вiн уже не боявся, вiн просто хотiв сховатися кудись вiд вiтру й полежати до ранку. Можливо, хтось повернеться пiсля того, як вони поховають маму.

Гладеньке маленьке тигрове кошеня, подароване кимось лiкарю, замуркотало бiля нього й приемно пахло конюшиною й сiном. Волтер з радiстю пригорнув його… кошеня було тепле й живе. Але воно почуло, як пiд пiдлогою шкребеться маленька мишка, i не залишилося з ним. Мiсяць дивився на нього крiзь вiкно, затягнутого павутинням, але той далекий, холодний i зовсiм не спiвчутливий мiсяць був аж нiяк не затишний.

Свiтло, що горiло в будинку вдалечинi мiста Глен, здавалося бiльш приязним. Поки горiло це свiтло, вiн тримався.

Вiн не мiг заснути. Його колiно болiло все сильнiше, йому було холодно… i ще таке смiшне вiдчуття в животi. Можливо, вiн також помирав. Сподiвався, що помирае, оскiльки кожен колись вмирае i йде. Ночi колись закiнчуються? Іншi ночi завжди закiнчувалися, але ця, схоже, не мала нi кiнця нi краю.

Вiн до того ж пам’ятав страшну iсторiю, яку почув вiд капiтана Джека Флегга у Гарбоу Маус. Вiн якось сказав, що коли зовсiм збожеволiе, не дозволить сонцю зранку зiйти на небо. А якщо капiтан Джек таки збожеволiв?

А тодi свiтло в Гленi згасло… вiн не змiг стриматися. Але коли тихий плач з вiдчаю скотився з його вуст, вiн зрозумiв, що настав ранок.

X

Волтер злiз униз по драбинi й вийшов з сараю. Інглсайд занурився в дивне безконечне свiтло першого проблиску сонця.

Небо над березами Впадини переливалося тьмяним срiбно-рожевим сяйвом. Можливо, вiн зможе зайти досередини через боковi дверi. Сьюзан iнодi залишала iх вiдкритими для тата.

Боковi дверi були вiдчиненi. Волтер зiтхнув iз вдячнiстю й проник до коридору. У будинку досi панувала темрява, тож вiн почав повiльно прокрадатися нагору. Вiн пiде до свого лiжка… свого власного лiжечка… i якщо нiхто не повернеться, вiн помре, потрапить на Небеса й знайде маму.