Енн з Інглсайду

– Ох, панно Корнелiя… Я дурна, що приймаю все так близько до серця… але щось сьогоднi такий день, коли менi здаеться, що я просто бiльше не можу ii витримати. Вона… вона просто псуе нам усiм тут життя…

– Чому ви просто не скажете iй пiти?

– Ми так не можемо, панно Корнелiя. Принаймнi я не можу, Гiлберт цього теж не зробить. Вiн скаже, що не пробачить собi, якщо вижене свою кровну родину на вулицю.

– От холера! – смачно висловилася панна Корнелiя. – У неi купа грошей i власний дiм. Ну i як вiн може виставити ii на вулицю, сказавши, щоб вона пiшла й жила в тому домi?

– Я знаю… але Гiлберт… не думаю, що вiн цiлком усе розумiе.

Його так часто не бувае вдома… i справдi… усе це таке дрiб’язкове… менi соромно.

– Я знаю, голубонько. Просто такi дрiб’язки насправдi жахливо величезнi. Звичайно, чоловiковi цього не зрозумiти. Я знаю одну жiнку в Шарлоттаунi, яка ii дуже добре знае. Вона каже, що в Мерi Марii Блайт в життi не було жодного друга. Вона каже, що прiзвище ii мало бути Блат[8 - Блат (англ.

Blight) – занепад, шкода (прим. пер.)]. А тобi, голубонько, просто потрiбно набратися хоробростi й заявити, що ти цього бiльше не терпiтимеш.

– У мене таке враження, наче то сон, у якому я намагаюся бiгти, а виходить тiльки дригати ногами, – зажурено вiдповiла Енн. – Якби ж то тiльки зараз… а це кожного дня. Тепер нашi спiльнi снiданки, обiди та вечерi перетворилися на якийсь жах. Гiлберт каже, вiн бiльше не може розрiзати смаженину за столом.

– Хоч це помiтив, – хмикнула панна Корнелiя.

– Ми тепер уже не можемо справдi поговорити за столом, тому що вона точно з чимось не погодиться, хто б i що б не говорив. Вона постiйно сварить дiтей за iхню поведiнку й завжди при всiх звертае увагу на iхнi помилки. Ми звикли так гарно сидiти за столом… а тепер! Їi обурюе смiх… а Ви ж знаете, як ми любимо посмiятися. Хтось хоче розповiсти якийсь жарт… як колись. Вона нiчому не дасть спуску. Сьогоднi вона сказала: «Гiлберте, не хмурся. Ви з Еннi що, посварилися?» Тому що ми сидiли так тихо.

Знаете, Гiлберта завжди охоплюе сум, коли вiн втрачае пацiента, який, на його думку, мав би ще жити. А тодi вона вичитуе нас за дурощi й попереджае, що не варто дозволяти сонцю заходити в нашому гнiвi[9 - Цитата з послання апостола Павла до ефесян «Гнiвайтеся, та не грiшiть, сонце нехай не заходить у вашому гнiвi» (переклад І. Огiенка) (прим. пер.).]. Ох, як ми з цього потiм насмiялися… але тодi! Вони зi Сьюзан взагалi не поладили.