Будинок Мрії Енн

Слава Богу, ти тримаешся острова, Енн. Я боялася, що Гiлберт захоче чкурнути на край землi пiсля унiверситету й потягне тебе за собою.

– Якби всi залишалися там, де народилися, на всiх би мiсця не вистачило, панi Лiнд.

– Ох, я не буду з тобою сперечатися, Енн. У МЕНЕ ступеня бакалавра нема. О котрiй буде церемонiя?

– Ми вирiшили, що ополуднi. Тодi ми встигнемо на вечiрнiй потяг до Глен Сент Мерi.

– І ви будете брати шлюб у вiтальнi?

– Нi – хiба якщо падатиме дощ. Ми хочемо одружитися в саду – з синiм небом над нами, в оточеннi сонячного свiтла.

Знаете. Коли i де я б хотiла виходити замiж, якби могла? На свiтанку – червневому свiтанку, на сходi сонця, коли в садах квiтнуть троянди; я б прокралася до Гiлберта, i ми б разом пiшли в березовий гай – а там, пiд зеленими склепiннями, нiби в прекрасному соборi, ми б i побралися.

Марiлла зневажливо пирхнула, а панi Лiнд мала шокований вигляд.

– Але це було б жахливо дивно, Енн. Це, напевно, навiть не законно. А що б сказала панi Гармон Ендрюс?

– Ай, у цьому й проблема, – зiтхнула Енн.

 – Стiльки всього в житi не можна зробити через страх того, що скаже панi Гармон Ендрюс. «Це правда, дуже шкода, дуже шкода, це правда». Скiльки б всього чудового можна було зробити, якби не панi Гармон Ендрюс!

– Часами, Енн, я не впевнена, чи взагалi тебе розумiю, Енн, – поскаржилася панi Лiнд.

– Ти ж знаеш, Енн завжди була романтична, – примирливо сказала Марiлла.

– Ну, подружне життя ii вiд цього вилiкуе, – втiшила ii панi Рейчел.

Енн засмiялася й вислизнула на Стежку Закоханих, де ii знайшов Гiлберт; i жодне з них, здаеться, не мало нi страху, нi надii, що подружне життя вилiкуе iх вiд романтики.

Будиночок Вiдлуння наповниться людьми наступного тижня, i в Зелених Дахах гудiли вiд радостi з приводу iхнього приiзду. Панi Лаванда майже не змiнилися, i можна сказати, що три роки з часу ii останнього вiзиту на Острiв не залишили на нiй нi слiду; але Енн була вражена Полом. Невже цей двометровий юнак той самий Пол з Ейвонлi?

– Через тебе я почуваюся старою, Поле, – сказала Енн.

– Ви нiколи не постарiете, панi вчителько, – сказав Пол. – Ви одна з тих щасливих смертних, якi знайшли джерело молодостi й напилися з нього, – i ви, i панi Лаванда. Дивiться! Коли ви вийдете замiж, я не буду називати вас панi Блайт. Для мене ви завжди будете «панi вчителька» – вчителька найкращих урокiв, якi я вивчив. Хочу вам дещо показати.

Дещо було блокнотом з вiршами.