Будинок Мрії Енн

Я вже й на половину не така гарна, як була; але Джо це, думаю, подобаеться. Тепер мiж нами не такий контраст. І ох, як прекрасно, що ти виходиш за Гiлберта. Рой Гарднер не пiдiйшов би, аж нiяк. Тепер я це бачу, хоча ранiше була страшенно розчарована. Знаеш, Енн, ти повелася з Роем дуже погано.

– Наскiльки менi вiдомо, вiн вже оговтався, – усмiхнулася Енн.

– О, так. Вiн одружився, його дружина чудова, вони абсолютно щасливi. Все спiвдiе на добро. Так каже Джо, i так каже Бiблiя, а вони досить авторитетнi джерела.

– Алек й Алонсо вже женилися?

– Алек так, Алонсо ще нi. Де тi старi часи, коли ми з тобою теревенили в Садибi Петтi, Енн! Як ми смiялися!

– Ти останнiм часом не бувала в Садибi Петтi?

– О, я часто туди ходжу. Панi Петтi й панi Марiя далi сидять бiля камiна i в’яжуть. І це менi нагадало – ми привезли тобi вiд них весiльний подарунок, Енн. Вгадай, що це.

– Нiколи не вгадаю. Звiдки вони знали, що я виходжу замiж?

– О, я iм сказала. Я була в них минулого тижня. І вони дуже зацiкавилися.

Два днi тому панi Петтi прислала менi записку, в якiй просила мене зайти; а тодi спитала, чи не могла б я передати тобi подарунок. Що б ти найбiльше хотiла зi Садиби Петтi, Енн?

– Ти ж не хочеш сказати, що панi Петтi передала менi своiх порцелянових псiв?

– В яблучко. Вони в мене у валiзi. А ще я маю для тебе листа. Зачекай, я зараз принесу.

«Дорога панi Ширлi», писала панi Петтi, «нам з Марi було дуже цiкаво почути про ваше весiлля. Приймiть нашi найкращi побажання.

Ми з Марiею не виходили замiж, але ми не проти, щоб iншi люди так робили. Надсилаемо вам порцелянових псiв. Я збиралася залишити iх вам у моему заповiтi, бо вам вони, здаеться, щиро сподобалися. Але ми з Марiею плануемо ще довго пожити, тому я вирiшила подарувати вам псiв, поки ви ще молода. Не забувайте, що Гог дивиться праворуч, а Магог – лiворуч».

– Тiльки уяви, цi премилi старi пси сидiтимуть бiля камiна в будинку моiх мрiй, – захоплено сказала Енн. – Я такого й не чекала.

Того вечора Зеленi Дахи гудiли вiд пiдготовки до наступного дня; але з настанням сутiнкiв Енн вислизнула надвiр. Вона мала здiйснити невеличке паломництво свого останнього дiвочого вечора й мала здiйснити його наодинцi. Вона пiшла на могилу Метью, на маленькому кладовищi Ейвонлi в затiнку тополь, i там в неi вiдбулося мовчазне побачення зi старими спогадами й невмирущою любов’ю.

– Який би щасливий був Метью завтра, якби був тут, – прошепотiла вона.