Будинок Мрії Енн

«Яка я рада, що на мене сьогоднi свiтитиме сонце», – подумала вона.

Вона згадала свiй перший ранок у цiй кiмнатi, коли сонце прослизало крiзь цвiт Снiговоi Королеви. То не було щасливе пробудження, бо воно несло зi собою гiрке розчарування попереднього вечора. Але з того часу ця маленька кiмната стала дорога й священна для неi через роки щасливих дитячих мрiй i дiвочих видiнь. Сюди вона щоразу радiсно поверталася пiсля короткоi вiдсутностi; бiля ii вiкна вона стояла на колiнах тiеi ночi страшноi агонii, коли думала, що Гiлберт помирав, i бiля якого вона сидiла в мовчазному щастi у вечiр своiх заручин.

Не раз вона тут не спала вiд радостi, а часом вiд горя; а сьогоднi вона мае покинути ii назавжди. Вiдтепер це буде не ii кiмната; пiсля ii вiд’iзду ii успадкуе чотирнадцятилiтня Дора. Іншого Енн i не бажала; кiмнатка була посвячена молодостi та дiвоцтву – минулому, яке мало завершитися сьогоднi, перед тим як почнеться нова Глава ii життя – замiжжя.

У Зелених Дахах кипiла робота й панувала радiсна атмосфера.

Дiана прибула рано, з маленьким Фредом i Маленькою Енн Корделiею, щоб допомогти. Девi та Дора, двiйнята з Дахiв, миттю забрали дiтлахiв у сад.

– Не дайте Маленькiй Енн Корделii замазати сукню! – стривожено застерегла Дiана.

– Якщо вони з Дорою, можеш не хвилюватися, – сказала Марiлла. – У цiй дитинi бiльше розуму й обережностi, нiж в бiльшостi матерiв, яких я знаю. Справжне диво. Не те що iнший вiтрогон, якого я виховала.

Марiлла всмiхнулася Енн поверх курячого салату.

Цiлком можливо, що цього вiтрогона вона любила най- бiльше.

– Двiйнята направду гарнi дiти, – сказала панi Рейчел, переконавшись, що вони ii не почують. – Дора така жiночна, справжня помiчниця, а Девi стае дуже розумним хлопцем. Вiн вже не той баламут, яким був.

– Першi пiв року, що вiн тут був, я бiльше нi на чому не могла зосередитися, – зiзналася Марiлла. – А тодi я, напевно, звикла. Вiн останнiм часом взявся за фермерство, i хоче, щоб я йому наступного року дозволила перейняти тут справи.

Може, так i зроблю, бо пан Барi не знае, чи захоче далi орендувати в нас землю, i треба шукати якийсь вихiд.

– Ну, тобi пощастило з погодою на весiлля, Енн, – сказала Дiана, зав’язуючи об’емний фартух поверх свого шовкового вбрання. – Кращоi годi уявити, навiть якби ти ii замовила в Ітонi.

– А й справдi, забагато грошей з цього острова витiкае в той Ітон, – обурено сказала панi Лiнд.