Будинок Мрії Енн

Вона мала твердi переконання щодо великих унiвермагiв, якi немов спрут пускали своi щупальця, i не упускала нагоди iх озвучити. – А що стосуеться iхнiх каталогiв, вони тепер замiнили мiсцевим дiвчатам Бiблiю. По недiлях вони тепер вивчають iх замiсть Святого Письма.

– Зате ними добре забавляти дiтей, – сказала Дiана. – Фред i маленька Енн Корделiя годинами розглядають в них малюнки.

– Я якось забавляла десять дiтей без допомоги каталогiв Ітона, – суворо сказала панi Рейчел.

– Ну-ну, не сварiться через каталоги, – весело сказала Енн.

 – Сьогоднi мiй день, якщо ви не забули. Я така щаслива, що хочу, аби всi були щасливими.

– Сподiваюся, твое щастя триватиме, дитинко, – зiтхнула панi Рейчел.

Вона й справдi щиро на це сподiвалася й вiрила, але боялася, так вiдкрито виставляти свое щастя на показ кидало виклик Провидiнню. Енн, заради ii ж добра, треба було трохи втихомирити.

Але того серпневого полудня сходами, застеленими старими самородними килимками, спускалася прекрасна й щаслива наречена – перша наречена в Зелених Дахах, струнка i з блискучими очима, пiд серпанком дiвочоi фати, з руками повними троянд.

Гiлберт, який чекав на неi внизу, пiдвiв закоханий погляд. Нарештi вона була його, ця невловима Енн, за якою вiн так довго гнався, здобута за роки терплячого очiкування. Це йому вона здалася й стала його нареченою. Чи вартий вiн ii? Чи зможе вiн зробити такою щасливою, якою сподiваеться? Якщо вiн ii пiдведе – якщо не вiдповiдатиме ii стандартам чоловiка – але тодi iхнi погляди зустрiлися й усi сумнiви вивiтрилися.

Вони належали одне одному; i, що б життя для них не готувало, це не змiниться. Їхне щастя було в руках одне одного, i вони обое не мали страху.

Вони побралися в сонячному сяйвi старого саду, у колi люблячих облич давнiх друзiв. Пан Аллан дав iм шлюб, а преподобний Джо проказав. Як менi назвала це панi Рейчел Лiнд, «найгарнiшу весiльну молитву», яку вона коли-небудь чула. Пташки нечасто спiвають у вереснi, але котрась солодко щебетала, захована на гiлцi, коли Гiлберт з Енн повторювали своi вiчнi обiтницi.

Енн почула ii й зрадiла; Гiлберт теж ii почув i подумав, чому не всi птахи свiту з’едналися в однiй святковiй пiснi; Пол почув ii й пiзнiше написав про неi вiрш, який згодом викликав найбiльше захвату в його першiй збiрцi поезiй; Шарлотта почула ii й була переконана, що це добрий знак для ii улюбленоi панi Ширлi. Пташка спiвала до кiнця церемонii, а тодi видала один веселий завершальну трель.