Будинок Мрії Енн

– Я не зауважив нiякоi дiвчини, – сказав Гiлберт, який всю свою увагу зосередив на своiй нареченiй.

– Вона стояла бiля ворiт – нi, не озирайся. Вона все ще дивиться на нас. Я ще в життi не бачила такого гарного обличчя.

– Не пам’ятаю, щоб бачив особливо вродливих дiвчат, коли був тут. У Гленi е декiлька гарненьких дiвчат, але навряд чи iх можна назвати красунями.

– А ця дiвчина – красуня. Ти, напевно, ii не бачив, iнакше б запам’ятав. Їi неможливо забути. Я таке лице ранiше хiба на картинах бачила. А ii волосся! Воно менi нагадало Браунiнгову «золоту линву» й «розкiшну змiю»!

– Може, вона гостюе в Чотирьох Вiтрах – напевно, у тому великому лiтньому готелi над гаванню.

– На нiй був бiлий фартух, i вона гнала гусей.

– Може, для розваги. Дивися, Енн – ось наш будинок.

Енн подивилася й поки забула про дiвчину з прекрасними, ображеними очима. Перший погляд на ii новий дiм тiшив око й зiгрiвав душу – вiн виглядав, неначе велика вершкова мушля, викинута на берег гаванi. Ряд високих осокорiв вздовж пiд’iзноi алеi виступав на тлi неба величавими пурпуровими силуетами.

За ними розкинувся лiс пишних ялин, якi захищали сад вiд надмiру охочого подиху морських вiтрiв, i в ньому вiтри вигравали чудернацьку мiстичну музику. Як i всi лiси, вiн, здавалося, ховав якiсь таемницi – таемницi, чари яких можна було розкрити тiльки ввiйшовши в нього й занурившись у терпеливi пошуки. Зовнi темнi зеленi руки-гiлки ховали iх вiд надто допитливих чи, навпаки, байдужих очей.

Нiчнi вiтри починали своi дикi танцi за мiлководдям, i в рибальському селi спалахувало свiтло, коли Енн з Гiлбертом пiд’iжджали осокоровою алеею.

Дверi будиночку вiдчинилися, i зi сутiнкiв до них замиготiв вогонь у камiнi. Гiлберт допомiг Енн зiйти з брички й повiв ii в сад, через хвiртку мiж ялинами, по акуратнiй, червонiй стежцi до сходинки з пiщаника.

– Ласкаво просимо додому, – прошепотiв вiн, i, тримаючись за руки, вони переступили порiг свого Будинку Мрii.

VI. Капiтан Джим

«Старий доктор Дейв» i «панi доктор Дейв» прийшли в будиночок привiтати молоду й молодого.

Доктор Дейв був великим, веселим чолов’ягою з бiлими вусами, а панi доктор була невеличкою, рожевощокою, сивоволосою чепурною дамою, яка вiдразу прикипiла до Енн душею, i буквально, i фiгурально.

– Я така рада тебе бачити, дорогенька. Ти, напевно, дуже втомлена. Ми приготували вам перекусити, а Капiтан Джим принiс вам форелi. Капiтане Джим – ви де? Ох, вiн, напевно, вийшов подивитися до коня.