Будинок Мрії Енн

Ходiмо на гору, вiднесемо твоi речi.

Енн пiшла вслiд за панi доктор Дейв й оглянула ii ясним, вдячним поглядом. Їй дуже подобався вигляд ii нового дому. У ньому, здавалося, була атмосфера Зелених Дахiв i старих традицiй.

– Думаю, панi Елiзабет Рассел могла б стати моею «спорiдненою душею», – тихенько сказала вона, коли опинилися наодинцi у своiй кiмнатi.

У кiмнатi було два вiкна; слухове вiкно виходило на гавань, дюни й маяк Чотирьох Вiтрiв.

«На пiну морську виходить вiкно

В казковому краi, забутiм давно», —

м’яким голосом процитувала Енн.

Інше вiкно вiдкривалося на долину, забарвлену в кольори жнив, через яку протiкав струмок. За пiвмилi вiд струмка виднiвся единий будинок на горизонтi – стара сiра хата, оточена велетенськими вербами, крiзь якi визирали його вiкна, як сором’язливi очi, якi чогось шукають у темрявi. Енн було цiкаво, хто там живе; вони були б ii найближчими сусiдами, тому вона сподiвалася, що вони виявляться гарними людьми. Нараз вона згадала про вродливу дiвчину з бiлими гусьми.

«Гiлберт думае, вона не мiсцева», – мiркувала Енн, «але в мене таке вiдчуття, що мiсцева. Щось у нiй було, що робило ii частиною моря, неба й гаванi. Чотири Вiтри в неi в кровi».

Коли Енн спустилася вниз, Гiлберт стояв перед камiном i розмовляв з якимсь незнайомцем. Обое повернулися, коли зайшла Енн.

– Енн, це Капiтан Бойд. Капiтане Бойд, моя дружина.

Це вперше Гiлберт сказав «моя дружина» комусь, окрiм Енн, i вiн мало не запишався.

Старий капiтан простягнув Енн м’язисту руку; вони всмiхнулися одне одному й тiеi ж митi стали друзями. Спорiдненi души впiзнали одна одну.

– Щиро радий з вами познайомитися, панi Блайт; i сподiваюся, ви будете така ж щаслива, як i перша наречена, яка тут жила. Нiчого кращого я вам не можу побажати. Але ваш чоловiк представив мене трохи неправильно. Всi мене називають «Капiтан Джим», i ви теж зрештою будете, то чому б з цього й не почати.

Ну, ви красуня-наречена, панi Блайт. Дивлюся на вас, i здаеться, що я сам щойно одружився.

Всi засмiялися, а панi доктор Дейв запросила Капiтана Джима залишитися з ними на вечерю.

– Дуже дякую. Я й не проти, панi докторова. Я зазвичай iм сам вдома, у компанii хiба вiдображення моеi староi фiзiономii в дзеркалi навпроти. Нечасто менi випадае нагода сiсти за стiл з двома такими гарними, милими ледi.