Будинок Мрії Енн

На паперi комплiменти Капiтана Джима можуть виглядати дуже простими, але вiн робив iй з такою витонченою повагою в голосi й поглядi, що жiнка, яка ставала iх предметом, почувалася королевою, якiй по королiвському вiддають належне.

Капiтан Джим був простим, але великодушним старим чоловiком, з вiчною молодiстю в очах i в серцi. Вiн був високоi статури, вайлуватий, трохи сутулий, i все ж складав враження великоi сили й витривалостi; гладенько поголене обличчя було бронзове вiд засмаги й усе в зморшках; густа грива сталево-сивого волосся падала на плечi, i пара дивовижно синiх, глибоко посаджених очей, якi то пускали бiсики, то витали в мрiях, а часом дивилися в бiк моря з виразом тужливого пошуку, як у людини, яка загубила щось цiнне i не могла знайти.

Годi заперечувати, що Капiтан Джим був не особливо вродливим чоловiком. Його великi щелепи, шершавий рот i квадратнi брови були важко назвати гарними; i вiн пройшов багато нещасть та випробувань, якi позначилися на його тiлi так само як i на душi; але хоч з першого погляду вiн здався Енн непоказним, бiльше Енн нiколи так про нього не думала – дух, який сяяв крiзь свое потрiпане помешкання, прикрашав його собою.

Вони зiбралися за веселим столом. Домашне вогнище прогнало прохолоду вересневого вечора, але вiкно було вiдчинене, i морський бриз все одно наповнював кiмнату. Вид був надзвичайний, вiн охоплював гавань i вигин низьких пурпурових пагорбiв вдалинi. Стiл був заставлений делiкатесами вiд панi доктор Дейв, але головною стравою, безсумнiвно, була велика тарiлка морськоi форелi.

– Я подумав, вона добре смакуватиме з дороги, – сказав Капiтан Джим. – Вона настiльки свiжа, наскiльки свiжою може бути форель, панi Блайт. Двi години тому цi рибки ще плавали в ставку Глен.

– А хто сьогоднi наглядае за маяком, Капiтане Джим? – спитав доктор Дейв.

– Племiнник Алек. Вiн так само добре на цьому знаеться, як i я. Ну, тепер я точно радий, що ви запросили мене на вечерю.

– Здаеться менi, що ви морите себе голодом на тому маяку, – суворо сказала панi доктор Дейв. – Ви нiколи не завдаете собi клопоту приготувати пристойний обiд.

– О, та я готую, панi докторова, – заперечив Капiтан Джим. – Я взагалi живу, як король. Вчора ввечерi я iздив у Глен i привiз додому кiлограм м’яса. Я сьогоднi мiг мати розкiшну вечерю.

– І що сталося з м’ясом? – спитала панi доктор Дейв.