Будинок Мрії Енн

– Ви мене запрошуете, бо так треба, чи тому що самi хочете? – спитала панi Корнелiя.

– Бо хочу.

– Тодi я залишуся. ВИ належите до тих, хто знае Йосифа.

– Я знаю, ми подружимося, – сказала Енн, з усмiшкою, яку знали лише люди iхньоi вiри.

– Так, дорогенька. Слава Богу, друзiв ми можемо обирати. Родичiв треба приймати такими, якими вони е, i бути вдячними, якщо помiж них нема злочинцiв. Не те що б я мала багато родичiв – хiба двоюрiдних. Я, можна сказати, самотня душа, панi Блайт.

У голосi панi Корнелii прозвучала сумна нотка.

– Називайте мене Енн, – iмпульсивно вигукнула Енн. – Це було б так по-домашньому. Всi в Чотирьох Вiтрах, крiм чоловiка, називають мене панi Блайт, i вiд цього я почуваюся тут чужою. А ви знаете, що ваше iм’я дуже близьке до того, як я хотiла називатися в дитинствi. Я ненавидiла iм’я Енн i подумки називала себе «Корделiя».

– Менi подобаеться Енн. Так звали мою матiр. Старомоднi iмена найкращi й наймилiшi, на мою думку. Якщо ви йдете робити чай, то можете прислати до мене молодого доктора.

Вiн лежить у себе в кабiнетi на диванi, вiдколи я прийшла, i смiеться зi всього що я говорю.

– Як ви знаете? – вигукнула Енн, надто приголомшена надприродною проникливiстю панi Корнелii, аби ввiчливо заперечити.

– Я бачила його бiля тебе, коли пiдходила до будинку, i я знаю чоловiчi хитрощi, – вiдповiла панi Корнелiя. – Ну, я закiнчила свою сорочечку, i тепер восьма дитина може з’являтися на свiт, коли iй заманеться.

IX. Вечiр на маяку Чотирьох Вiтрiв

Енн з Гiлбертом нарештi змогли зробити обiцяний вiзит на маяк Чотирьох Вiтрiв у кiнцi вересня.

Вони давно планували туди вибратися, але щось завжди ставало iм на завадi. Капiтан Джим заходив до них декiлька разiв.

– Я не буду церемонитися, панi Блайт, – сказав вiн Енн. – Я залюбки сюди приходжу й не буду вiдмовляти собi в такому задоволеннi тiльки тому, що ви ще не були в мене. Тi, хто знае Йосифа, не мають отак торгуватися. Я приходитиму, коли зможу, i ви приходьте, коли можете, i якщо ми можемо душевно побалакати, то яка рiзниця, пiд чиiм дахом.

Капiтану Джиму дуже сподобалися Гог з Магогом, якi сидiли над домашнiм вогнищем з такою ж гiднiстю й апломбом, як i в Садибi Петтi.

– Хiба ж вони не симпатичнi? – задоволено примовляв вiн; i вiн завжди вiтався та прощався з ним на рiвнi з господарями будинку. Капiтан Джим не мав намiру образити iхнi домашнi божества браком поваги й манер.

– Ви цей дiм довели до досконалостi, – сказав вiн Енн.