Будинок Мрії Енн

Джейн не вирiзнялася блискучим розумом i нiколи не говорила нiчого, що варто було б слухати; але також вона нiколи не говорила нiчого, що б ранило чиiсь почуття – талант може й негативний, але також рiдкiсний i вартий заздростi.

– То Гiлберт вiд тебе все ж не вiдмовився, – сказала панi Гармон Ендрюс, докладаючи всiх зусиль сказати це здивованим тоном. – Ну, Блайти зазвичай дотримуються свого слова, що б там не було. Чекай, то тобi двадцять п’ять, Енн? У часи моеi молодостi двадцятип’ятилiття було вже поважним ювiлеем.

Але ти досить молодо виглядаеш. Як i всi рудоволосi.

– Руде волосся зараз в модi, – сказала Енн, намагаючись усмiхатися, але тон ii був холодний. Життя розвинуло в нiй почуття гумору, яке допомогло iй подолати чимало труднощiв; але поки нiщо не захищало ii вiд згадок про волосся.

– У модi то в модi, – погодилася панi Гармон. – Не вгадаеш, якi дивацтва ввiйдуть в моду. Ну, Енн, речi в тебе гарнi й вiдповiдають твоему статусу, правда, Джейн? Сподiваюся, ти будеш щаслива. Бажаю тобi всього найкращого.

Але довгi заручини рiдко закiнчуються щасливо. Але у твоему випадку, звiсно, нiчого не можна було вдiяти.

– Гiлберт виглядае дуже молодим для лiкаря. Боюся, люди йому не довiрятимуть, – понуро сказала панi Джаспер Белл. Пiсля цього вона закрила рот на замок, нiби вважала, що, сказавши це, виконала свiй обов’язок, i тепер ii сумлiння було чисте. Вона належала до того типу, в якого в капелюшку завжди в’язке чорне перо, а на шиi кучерi, якi вибилися зi зачiски.

Поверхневе задоволення Енн вiд ii гарних речей нареченоi тимчасово було затьмарене; але щастя всерединi неi не так легко було потривожити; i уiдливi зауваження мадам Белл i Ендрюс були забутi, коли пiзнiше прийшов Гiлберт, i вони пiшли разом до берiз бiля струмка, якi були молодими деревцями, коли Енн тiльки приiхала в Зеленi Дахи, а тепер стали високими колонами зi слоновоi кiстки в казковому палацi сутiнкiв i зiрок.

В iхньому затiнку Енн з Гiлбертом вели своi любовнi розмови про новий дiм i нове життя разом.

– Я знайшов для нас гнiздечко, Енн.

– О, де? Сподiваюся, не в самому селi. Я б не хотiла.

– Нi. В селi вiльних будинкiв не було. Це бiлий будиночок на узбережжi, на пiвдорозi мiж Глен Сент Мерi й Станцiею Чотирьох Вiтрiв. Трохи далеко. Але коли ми поставимо телефон, то все буде гаразд. Мiсце розташування прекрасне. Вид на захiд сонця та синю гавань. Поряд пiщанi дюни – на них вiе морський вiтер, i iх зрошують краплi морськоi води.