Будинок Мрії Енн

– Але сам будинок, Гiлберте, – НАШ перший дiм? Який вiн?

– Вiн не дуже великий, але для нас достатньо. Внизу чудова вiтальня з камiном, iдальня, яка вiкнами виходить на гавань, i маленька кiмната, яка згодиться менi на кабiнет. Будинку бiля шiстдесяти рокiв – вiн найстарiший в Чотирьох Вiтрах. Але його зберегли в хорошому станi й рокiв п’ятнадцять тому вiдремонтували – перекрили дах, поштукатурили, переклали пiдлогу. Вiн був добре збудований. Я зрозумiв, що з ним пов’язана якась романтична iсторiя, але чоловiк, в якого його винайняв, ii не знае.

Вiн сказав, що Капiтан Джим – единий, хто ще може звести в нiй кiнцi з кiнцями.

– А хто такий Капiтан Джим?

– Доглядач на маяку Чотирьох Вiтрiв. Тобi сподобаеться його лiхтар, Енн. Вiн крутиться й свiтить як велика зiрка в сутiнках. Його видно з вiкон нашоi вiтальнi та з парадного входу.

– А хто власник будинку?

– Зараз вiн у власностi пресвiтерськоi церкви Глен Сент Мерi, i я винаймав його в довiрених осiб. Але колись вiн належав старiй панi Елiзабет Рассел.

Вона померла минулоi весни, i оскiльки в неi не було близьких родичiв, вона залишила власнiсть церквi. Їi меблi все ще в будинку, i я купив бiльшiсть iз них – можна сказати задарма, бо все таке старомодне, що вони боялися, що вони iх нiкому не продадуть. Народ в Глен Сент Мерi, думаю, надае перевагу плюшевiй парчi й сервантам з дзеркалами й оздобленням. Але меблi панi Рассел дуже добрi, i я впевнений, що вони тобi сподобаються, Енн.

– Поки все звучить добре, – сказала Енн, з обережнiстю схвально кивнувши.

 – Але, Гiлберте, людям не досить одних меблiв для життя. Ти поки не згадав одну дуже важливу рiч. Бiля дому е ДЕРЕВА?

– Купа дерев, о, дрiадо! За будинком цiлий ялиновий гай, вздовж дороги два ряди осокорiв i кiльце бiлих берiз довкола саду. Параднi дверi виходять просто в сад, але е ще один вхiд – хвiртка мiж двома ялинами. Завiси на одному стовбурi, а засув на iншому. Їхнi гiлки вгорi утворюють арку.

– Тепер я щаслива! Я б не змогла жити в мiсцi, де немае дерев – менi б бракувало чогось життево необхiдного.

Про струмок я тепер тебе вже не питатиму – це було б занадто.

– Але там е струмок – вiн, власне, перетинае куток саду.

– Тодi, – сказала Енн, задоволено й протяжно зiтхнувши, – цей будинок, що ти знайшов – мiй Будинок Мрii i не iнакше.

III. Краiна мрiй

– Ти вже вирiшила, кого запросиш на весiлля, Енн? – спитала панi Рейчел Лiнд, завзято вишиваючи серветки на стiл.