Хлопчики Джо

Вiн безтурботно розсмiявся, як завжди, й трохи вiдхиливши вiяло, нахилився до неi, щоб прошепотiти:

– Якби я не приiхав до Америки заради бiдних хлопчикiв, то нiколи не знайшов би мою Джо. Тi важкi роки видаються тепер пречудовим часом, i я славлю Господа за все те, що, як менi здавалося, втратив, адже натомiсть знайшов щастя всього мого життя.

– Воркують! Вони там воркують! Дивiться, тут потайки жахливо флiртують! – закричав Теддi, заглядаючи за вiяло на превелике збентеження матерi й задоволення батька.

Професор нiколи не соромився того, що вважав свою дружину найчарiвнiшою жiнкою на свiтi. Роб негайно виштовхнув брата в сад через однi з розчинених дверей, але той одразу заскочив назад через iншi, тож Джо склала вiяло й тримала його напоготовi, щоб дати по руках своему пустотливому хлопчику, коли той знову наблизиться до неi.

Тим часом Нет, помiтивши знак, який зробив йому чайною ложечкою пан Баер, зупинився перед ним з виразом шанобливоi, щироi прихильностi, яку завжди вiдчував до людини, що так багато зробила для нього.

– Я пiдготував для тебе рекомендацiйнi листи, синку. Вони адресованi двом моiм давнiм лейпцизьким друзям. Цi славнi люди допоможуть тобi в новому життi, яке ти почнеш в Європi. Тiшуся, що вони будуть поруч з тобою, Нете, бо на початках на серцi в тебе буде важко через Heimweh, i ти потребуватимеш пiдтримки, – сказав професор, вручаючи йому кiлька листiв.

– Дякую, сер. Так, гадаю, менi буде досить самотньо, поки не розпочнуться заняття, але потiм музика й надiя на успiх допоможуть менi пiдбадьоритися, – промовив Нет, який насправдi мрiяв завести нових друзiв i водночас не хотiв розлучатися зi старими.

На вигляд вiн уже був молодим чоловiком, але його блакитнi очi дивилися, як завжди, безхитрiсно, його рот, як i ранiше, видавав деяку слабкiсть характеру, попри дбайливо запущенi невеликi вусики, а високе чоло явно свiдчило про творчу, музичну натуру юнака. Джо вважала, що скромний, ласкавий, слухняний, Нет був приемним, хоч i не блискучим свiдченням успiху ii методу виховання.

Вона любила його, довiряла й не сумнiвалася в його майбутньому, проте не очiкувала на великi звершення. Хiба що, думалось iй, заохочувальний вплив европейськоi освiти й самостiйне життя на чужинi допоможуть йому вдосконалюватися як музиканту i стати бiльш вольовим чоловiком, нiж на те можна було сподiватися досi.

– Я приготувала всi твоi речi – вiрнiше, це зробила Дейзi.