Хлопчики Джо

Жодна жiнка, напевно, не зазнала бiльшого подиву, нiж той, який вiдчула Джозефiна Баер, коли ii маленьке суденце повернулося в порт з розгорнутими прапорами, а його гармата тепер оглушувала повiтря веселою канонадою. Найкращим було те, що багато добрих облич всмiхалися iй i радiли разом з нею, багато дружнiх рук потиснули ii руку з найсердечнiшими привiтаннями.

Пiсля цього все пiшло якнайкраще: iй просто доводилося навантажувати своi судна й вiдправляти iх, одне за одним, в успiшнi рейси, з яких вони привозили додому все потрiбне для зручностi тих, кого вона любила й для кого працювала.

Джо так нiколи до кiнця й не примирилася з цiею несподiваною популярнiстю, оскiльки тепер потрiбно занадто мало вогню, щоб зробити багато диму, а газетний галас – не справжня слава. Щодо багатства, то воно не викликало в ii душi жодних сумнiвiв i приймалося з вдячнiстю, хоч було зовсiм не таким великим, як про те марилося громадськостi, що завжди вирiзнялася широтою натури.

Приплив, який змiнив колишнiй вiдплив, тривав довго й щасливо доставив сiмейний корабель в затишну гавань, де старшi отримали змогу вiдпочити вiд штормiв, а молодь пуститися на власних суденцях у велике плавання життям.

Просвiток, спокiй i добробут оселилися в будинку на наступнi роки, до радостi всiх людей, якi терпляче чекали, з надiею працювали й вiддано вiрили в мудрiсть i справедливiсть Того, хто посилае розчарування, бiднiсть i горе, щоб випробувати любов людських сердець i зробити успiх, коли вiн нарештi прийде, солодшим.

Навколишнiй свiт бачив це, й добрi душi радiли полiпшенню матерiального становища родини, але про ту удачу, яку Джо цiнувала найбiльше, про те щастя, яке нiщо не могло вiдiбрати в неi, було вiдомо лише небагатьом.

Це щастя полягало в можливостi зробити останнi роки життя матерi радiсними й безтурботними, побачити, що вантаж турбот назавжди скинутий, втомленi руки вiдпочивають, миле обличчя не затьмарене тривогою, а нiжному серцю нiщо не заважае проявляти своi почуття, займаючись розумною благодiйнiстю, яка приносить глибоке задоволення.

Коли Джо була дiвчинкою, вона найбiльше хотiла, щоб в будинку з’явився куточок, де мама могла б спокiйно вiдпочивати пiсля довгих рокiв важкого, неймовiрно напруженого життя. Тепер ця мрiя стала щасливою дiйснiстю. У мами була затишна кiмната, де iй були забезпеченi всi можливi зручностi й задоволення.