Хлопчики Джо

Їi таланти, успадкованi вiд батька й матерi, розвивалися всебiчно, а значнi родиннi статки сприяли цьому.

Проте гордiстю маленького товариства вважалася невгамовна Нен. Як i багато свавiльних дiвчаток, вона поступово набувала ознак енергiйноi особистостi, яка подавала великi надii, бо ii честолюбству нiхто не стояв на завадi. Нен почала вивчати медицину в шiстнадцять рокiв, i не полишала навчання у своi двадцять, щоб стати квалiфiкованою лiкаркою, бо iншi розумнi й освiченi жiнки вже вибороли для неi право вiдвiдувати коледж i практикуватися в лiкарнi.

Нен не змiнювала мету свого життя вiдтодi, як озвучила ii Дейзi, коли вони маленькими дiвчатками сидiли на старiй вербi: «Я не хочу возитися з нiякою сiм’ею. В мене буде свiй кабiнет з купою пляшечок, скриньок i всяких там рiзних iнструментiв, i я роз’iжджатиму всюди на конi або в екiпажi й лiкуватиму хворих людей». Таке майбутне тепер швидко наближалося до цiеi вродливоi молодоi дiвчини. Їi так захоплювало навчання, що жодна спокуса не мала шансу змiнити це вподобання.

Щоправда, кiлька гiдних молодих людей спробували переконати дiвчину взяти за взiрець ii подругу Дейзi, яка мрiяла про «гарненький маленький будиночок i родину, щоб про неi пiклуватися». Але Нен тiльки смiялася у вiдповiдь, змушуючи закоханих юнакiв рятуватися втечею, коли пропонувала показати iй як фахiвцю язик, який щойно говорив про кохання, або брала професiйним жестом запропоновану руку, щоб тiльки порахувати пульс. Як наслiдок, бiля неi не залишилося жодного симпатика – крiм одного наполегливого юнака, запал якого вона поки що не змогла охолодити.

Том прикипiв до Нен iз дитячих рокiв так само, як вона до своiх «iнструментiв». Вiн постiйно демонстрував iй зворушливi докази вiрностi. Наприклад, вивчав ненависну йому медицину, хоч мав бажання та й хист до комерцii. Дiвчина, однак, була непохитною, а Том, щоб бути ближче до неi, вперто не кидав унiверситет, маючи надiю, що не стане причиною смертi найближчих друзiв, коли почне лiкарську практику.

Мег i Джо все ще розмовляли на верандi, а тим часом Нен i Том прямували до Пламфiлду – поки що поодинцi. Нен бадьоро крокувала тiнистою замiською дорогою, розмiрковуючи над цiкавим випадком якогось захворювання, а Том мчав позаду, щоб «випадково» нагнати ii – його звичайна хитрiсть, яка становила частину всiеi гри.

Нен виросла красивою – матова чиста шкiра, яснi очi, жива усмiшка, гордовита постава – неодмiнна ознака молодих жiнок, якi мають мету в життi.