Хлопчики Джо

На словах: «Тобi подобаеться ця картина, люба?», вiн майже зав’язав вузлом своi довгi ноги й скорчив таке обличчя, що мимоволi викликав смiх.

З веранди долинули оплески, якi й поклали край усьому дiйству. Молодь юрбою попрямувала алеею до будинку, зовсiм як у давнi часи, коли Том правив четвiркою «конячок», а Нен була найкращим скакуном в його упряжцi. Рум’янi, гомiнкi, веселi, вони привiтали сестер i розташувалися на схiдцях вiдпочити. Мег одразу взялася ремонтувати спiдницю дочки, а Джо пригладила гриву свого Лева й вiдiбрала в нього книжку.

Через хвилину з’явилася Дейзi, щоб привiтатися з друзями, й почалася товариська бесiда.

– Сьогоднi в нас до чаю кекси, тож вам варто залишитися. У Дейзi вони неперевершенi, – гостинно завважив Теддi.

– Теддi нiколи не пропустить такоi нагоди. Минулого разу з’iв дев’ять штук. Тому вiн такий гладкий, – додала Джозi, кинувши лукавий погляд на худого, як трiска, кузена.

– Маю вiдвiдати Люсi Дав. У неi панарицiй, пора його розкрити.

Вип’ю чаю в коледжi, – вiдповiдала Нен, обмацуючи кишенi, аби переконатися, що коробочка з iнструментами при нiй.

– Дякую за запрошення, але менi з Нен по дорозi. У Тома Мериведера блефарит, i я обiцяв йому почистити повiки та вii. Вiн заощадить, бо йому не доведеться платити лiкаревi, а для мене це хороша практика – пальцi такi незграбнi, – сказав Том, роздивляючись своi руки. Вiн мав намiр якнайдовше побути зi своiм iдеалом.

– Ш-ш-ш! Дейзi не любить слухати вашi розмови на лiкарськi теми.

Про кекси говорити приемнiше, – Тед солодко всмiхнувся Дейзi, завойовуючи ii симпатiю, щоб завжди отримувати щось смачненьке.

– Чи е новини вiд Комодора? – поцiкавився Том.

– Вiн на шляху додому. Ден теж сподiваеться приiхати. Я дуже хочу побачити всiх моiх хлопчикiв разом, тож попросила цих двох вiчних мандрiвникiв приiхати на День Подяки, а якщо зможуть, то й ранiше, – вiдгукнулася панi Джо, подумки бажаючи, щоб це сталося якнайшвидше.

– Вони приiдуть, всi до одного, якщо зможуть.

Навiть Джек, я впевнений, пiде на ризик втратити долар-другий заради того, щоб весело пообiдати з нами, як у старi добрi часи, – засмiявся Том.

– А ось iндик, вiдгодований для майбутнього бенкету. Я тепер не ганяю його по двору, а годую на славу, тож вiн пухне прямо на очах. Так будуть збереженi його дорогi нiжки! – сказав Тед, вказуючи на приречену птицю, яка гордо походжала галявиною неподалiк вiд веранди.