Енн із Зелених Дахів

Метью згадав, що вiн повинен сказати те, що збирався, не втрачаючи часу, бо Мерил могла повернутися ранiше, нiж зазвичай.

– Послухай, Енн, подумай… краще це зробити й покiнчити з цим, – прошепотiв вiн. – Доведеться це зробити рано чи пiзно, знаеш, адже Мерил – жахливо непохитна жiнка… жахливо непохитна, Енн. Зроби це зараз. послухай. i все буде позаду.

– Ви маете на увазi попросити вибачення в панi Лiнд?

– Так… попросити вибачення… саме так, – сказав Метью гаряче. – Загладити це, так би мовити.

– Мабуть, я можу це зробити заради вас, – сказала Енн задумливо. – І це буде правдою, коли я скажу, що менi шкода за свою поведiнку, бо й справдi шкодую. Хоч учора ввечерi я цього не вiдчувала i вночi теж, бо страшенно злилася. Прокидалася тричi i не тямила себе вiд лютi. Але сьогоднi вранцi все пройшло. Залишилася тiльки якась неприемна знемога. І менi стало так соромно. Але я навiть думки не допускала, щоб пiти й сказати про це панi Лiнд. Це так принизливо.

– Ну, звичайно, хочу. Там внизу жахливо самотньо без тебе. Сходи й загладь це все… будь хорошою дiвчинкою.

– Добре, – сказала Енн покiрно. – Я скажу Мерил, щойно вона повернеться, що розкаялася.

– Правильно… правильно, Енн. Але не кажи Мерил, що я з тобою про це говорив. Вона подумае, що я втручаюся в ii справу, а я обiцяв цього не робити.

– Навiть дикi конi не вирвуть у мене цю таемницю, – урочисто пообiцяла Енн. – Тiльки незрозумiло, як дикi конi можуть вирвати у кого-небудь таемницю…

Але Метью вже пiшов, переляканий власним успiхом. Вiн квапливо попрямував до найвiддаленiшого кiнського пасовища, щоб вiдвести вiд себе будь-яку пiдозру. Тим часом Мерил, яка, зрозумiло, нi про що не здогадувалася, пiсля повернення в будинок була приемно здивована, почувши жалiбний голосок, що доносився згори бiля поручнiв сходiв:

– Мерил!

– Ну, що таке? – запитала вона, заходячи до вiтальнi мезонiну.

– Менi шкода, що я втратила самовладання й наговорила грубощiв… я згодна пiти й сказати це панi Лiнд.

– Дуже добре, – вiдповiдала Мерил рiшучим голосом, нiчим не видавши полегшення, яке вiдчула при цiй звiстцi. Перед цим вона вже занепокоено розмiрковувала над тим, що робитиме, якщо Енн не захоче поступитися. – Я зайду за тобою пiсля доiння.