Енн із Зелених Дахів

А де ж цiлюще покарання, яке вона, Мерил, винайшла i яким так хизувалася? Енн перетворила його на свого роду задоволення.

Щоправда, добра панi Лiнд, не обтяжена зайвою проникливiстю, все сприйняла за чисту монету. Вона зрозумiла тiльки, що Енн перепросила за всiма правилами, й почуття образи назавжди зникло з ii' люблячого серця, хай у ньому i вiдводилося багато мiсця для чужих справ.

– Ну, ну, дитинко, встань, – сказала вона сердечно. – Звичайно, я тебе прощаю. Напевно, я теж сказала тодi трохи зайвого. Однак вже така я вiдверта, все прямо кажу.

Ти не бери це так близько до серця, ось що. Нiде правди дiти, волосся в тебе справдi жахливо руде. Але я ходила до школи з такою самою рудоволосою дiвчинкою, але коли вона виросла, волосся в неi потемнiшало i стало красивого каштанового кольору. Тож я зовсiм не здивуюся, якщо i твое потемнiе… зовсiм не здивуюся.

– О, панi Лiнд! – Енн глибоко зiтхнула, пiдiймаючись з колiн. – Ви даруете менi надiю. Я вiчно вважатиму вас своею благодiйницею. О, я можу винести все, якщо тiльки нагадуватиму собi, що мое волосся, коли виросту, стане красивого каштанового кольору.

Набагато легше бути хорошою, якщо мати гарне каштанове волосся, як гадаете? Можна менi тепер пiти у ваш сад i посидiти на лавцi пiд яблунею, поки ви з Мерил розмовлятимете? Там набагато бiльше простору для уяви.

– Так, Боже мiй, звичайно бiжи, дитинко. І можеш, якщо хочеш, нарвати собi букет квiтiв, вони ростуть там у куточку, бiля лави.

Коли дверi за Енн зачинилися, панi Лiнд швидко пiднялася, щоб запалити лампу.

– Вона й справдi дивна дiвчинка. Сiдай на цей стiлець, Мерил, вiн зручнiший. Той я тримаю для наймита… Так, вона дивна дитина, але щось у нiй е таки привабливе. Тож не дивуюся тепер, що ви з Метью взяли ii… i не боюся за вас… Вона, може, виявиться зовсiм непоганою. Звичайно, в неi дивна манера висловлюватися… трiшки занадто… ну, дуже сильнi вирази, ти розумiеш. Але це, напевно, пройде, коли вона поживе з цивiлiзованими людьми. І характер у неi занадто нестриманий, я вiдчуваю.

Але в цьому е своi плюси, коли дитина спалахне й одразу охолоне, вона не здатна на хитрощi й обман. Збережи Боже цю безхитрiсну дитину! А загалом, Мерил, вона, схоже, менi подобаеться.

Коли Мерил вийшла з будинку, Енн вибiгла iй назустрiч iз запашних сутiнкiв саду з оберемком бiлих нарцисiв у руках.

– Я добре перепросила, правда? – запитала вона з гордiстю, коли вони рушили до Зелених Дахiв. – Направду довелося не одну хвилину думати.