Енн із Зелених Дахів

Сьогоднi листоноша принiс телеграму вiд панi Александер Спенсер, у якiй сказано, що вони приiдуть поiздом о п’ятiй тридцять. Метью поiхав на станцiю в Брайт Ривер зустрiти хлопчика, а панi Спенсер, звiсно, поiде далi до Вайт Сендс.

Панi Рейчел пишалася тим, що завжди висловлювала свою думку без будь-яких застережень. До цього вона й приступила тепер, вже визначивши свое ставлення до цiеi приголомшливоi новини.

– Ну, Мерил, я прямо тобi викладу, що думаю. Ви вчинили жахливу дурiсть! Це ризик, скажу я вам. Ви не розумiете, що робите! Берете чужу дитину, не знаючи нiчого нi про ii характер, нi про ii батькiв, нi про те, ким ця дитина може вирости.

Ось, тiльки минулого тижня я читала в газетi, як один фермер з дружиною з наших же мiсць взяли хлопчика iз сирiтського притулку, а вiн взяв та й пiдпалив вночi iхнiй будинок – навмисне, Мерил, i вони мало не згорiли живцем. Знаю ще один випадок, коли усиновлений хлопчик висмоктував сирi яйця, а названi батьки не могли вiдучити його вiд цього. Якби ви запитали моеi поради в цiй справi – чого ви не зробили, Мерил, я сказала б: заради всього святого, викиньте це з голови! Ось так!

Це запiзнiле застереження, здавалося, не образило й не стривожило Мерил, спицi так i лiтали в ii руках.

– Не сперечаюся, бо в тому, що ти кажеш, Рейчел, багато правди. У мене теж е сумнiви. Але Метью так захопився цiею iдеею… Я зрозумiла це, тому й поступилася. Вiн так рiдко чогось хоче, що мiй обов’язок – поступитися. А що стосуеться ризику, то вiн е майже у всякiй справi.

Якщо вже на те пiшло, то i з рiдних дiтей невiдомо що виросте. А Нова Шотландiя – це зовсiм близько вiд нашого острова. Інша справа, якби ми брали дитину з Англii або Сполучених Штатiв. Канадська дитина не може дуже сильно вiдрiзнятися вiд нас.

– Ну, сподiваюся, все буде добре, – сказала панi Рейчел тоном, який свiдчив, що вона сильно в цьому сумнiваеться. – Тiльки не кажи потiм, що я тебе не попереджала, якщо вiн спалить Зеленi Дахи або насипле стрихнiну в колодязь. Я чула, таке трапилося в Нью-Брансвiку, де прийомна дитина зробила це, а вся сiм’я помирала в страшних муках.

Тiльки тодi це була дiвчинка.

– Ми беремо не дiвчинку, – сказала Мерил, нiби отруення колодязiв було чисто жiночою спецiалiзацiею й не слiд було очiкувати такого вiд хлопчика. – Менi б нiколи не спало на думку взяти на виховання дiвчинку. Дуже дивуюся, чому панi Александер Спенсер це робить. Утiм, вона усиновила б весь сирiтський притулок, якби тiльки таке спало iй на думку.