Енн із Зелених Дахів

Правду кажучи, вiдтодi змiн вiдбулося не так i багато. Хiба що у волоссi не було сивини.

Коли Метью нарештi дiстався Брайт Ривера, то вiдзначив, що поiзда й близько не було. Вiн подумав, що приiхав надто рано, тому прив’язав кобилку у дворi маленького привокзального готелю й рушив до станцiйноi будiвлi. Довга платформа була майже порожня. Єдина жива iстота – маленька дiвчинка, яка сидiла на покрiвельних дошках, складених у самому кiнцi перону.

Метью, здалеку завваживши жiночу стать, швидко прослизнув у примiщення, навiть не подивившись у той бiк.

Якби ж то вiн повернув голову, то одразу б вiдчув надлюдське напруження i в ii позi, й у виразi обличчя. Вона сидiла, очiкуючи на когось або щось, а оскiльки iнших справ у неi не було, то вiддавалася чеканню з усiею пристрастю, на яку була здатна.

Метью зiткнувся з начальником станцii бiля квитковоi каси, яку той замикав, збираючись додому на вечерю. На його запитання, чи скоро мае прибути поiзд, що о п’ятiй тридцять, службовець бадьоро вiдповiв:

– Вiн уже прийшов i пiшов пiв години тому.

З нього висадили пасажира, який чекае на вас, – маленька дiвчинка. Вона сидить отам на дошках. Я запропонував iй пройти в кiмнату очiкування для дам, але вона дуже серйозно повiдомила менi, що вважае за краще залишатися просто неба. «Тут бiльше простору для уяви», – ось як пояснила. Оригiнальна дiвчинка, мушу завважити.

– Я не чекаю нiякоi дiвчинки, – сказав Метью безпорадно. – Я приiхав за хлопчиком. Вiн повинен бути тут. Панi Александер Спенсер мала привезти його з Новоi Шотландii.

Начальник станцii присвиснув.

– Схоже, тут якась помилка, – припустив вiн. – Панi Спенсер вийшла з поiзда з цiею дiвчинкою й залишила ii на мое пiклування. Вона сказала, що дiвчинка iз сирiтського притулку, а ви з вашою сестрою берете ii на виховання й сьогоднi за нею приiдете. Це все, що менi вiдомо. І я тут бiльше нiяких сирiт не ховаю, – додав чоловiк жартiвливо.

– Незрозумiло, – сказав Метью розгублено, шкодуючи, що тут немае Мерил, яка одразу розiбралася б у ситуацii.

– Ну, вам краще розпитати дiвчинку, – порадив начальник станцii безтурботно. – Я впевнений, вона зумiе пояснити – язик у неi пiдвiшений, не сумнiвайтеся. Може, в них не було хлопчикiв того сорту, що вам потрiбен.

І вiн поспiшив додому, бо був дуже голодний. А нещасний Метью мав зробити те, що було для нього гiршим, нiж увiйти в лiгво лева: пiдiйти до дiвчинки, незнайомоi дiвчинки, дiвчинки з притулку й запитати в неi, чому вона не хлопчик.