Поштове відділення Лікаря Дуліттла. Королівська пошта Фантіппо

І, хоча вiн надзвичайно любив Лiкаря й нiколи не подумав би його кинути, одного зимового дня, коли погода була особливо холодною й гидкою, тягништовхай запитав його, чи вiн не проти прогулятися до Африки у вiдпустку – так, на тиждень-другий.

Лiкар радо погодився, бо вже давно нiкуди не мандрував i також уже почав вiдчувати, що йому в цi студенi грудневi днi не завадило б податися кудись подалi вiд Англii.

І вiн подався. Окрiм тягништовхая, узяв iз собою качку Чап-Чап, собаку Джипа, пiдсвинка Чав-Чава, пугача Пу-Гу та бiлого мишака – ту ж саму добру компанiю, яка була з ним пiд час сповненого пригод повернення з Краiни Мавп.

Для цiеi подорожi Лiкар придбав маленький парусник – дуже старе, бите штормами i зношене судно, яке, однак, усе ще було досить мiцним для того, щоб витримати негоду.

Вони попливли вниз до пiвденного узбережжя Бенiнськоi затоки й вiдвiдали там багато африканських королiвств i екзотичних племен. А поки вони мандрували по суходолу, тягништовхай мав можливiсть вiльно блукати по своiх колишнiх пасовиськах.

І вiн старався отримати вiд своеi вiдпустки максимум задоволення.

Одного ранку Лiкар з величезною радiстю знову побачив своiх старих друзiв ластiвок, якi, готуючись до щорiчного перельоту до Англii, зiбралися навколо його корабля, що стояв на якорi. Вони запитали його, чи вiн також повертаеться, бо якщо так, то вони будуть його супроводжувати, так само, як це було, коли вiн утiкав iз Королiвства Джоллiджинкi.

Оскiльки тягништовхай уже був цiлком готовий повертатися, Лiкар подякував ластiвкам й вiдповiв iм, що для нього така компанiя буде надзвичайно приемною.

Решта того дня минула в суцiльному поспiховi, метушнi й бiганинi, треба було запастися провiзiею й приготувати все для довгоi дороги в Англiю.

Наступного ранку все вже було в повнiй готовностi до виходу в море. Якiр пiднято, всi вiтрила напнуто, i Лiкарiв корабель рушив на пiвдень iз попутним вiтром. І це саме той момент, коли починаеться моя оповiдь.

Глава I

Зузана

Одного ранку на першому тижнi подорожi додому, коли Джон Дулiттл i його звiрi снiдали разом за великим круглим столом у каютi, прилетiла одна ластiвка й сказала, що хоче поговорити з Лiкарем.

Джон Дулiттл вiдразу ж устав з-за столу i вийшов у коридор, де побачив самого ватажка всiх ластiвок, дуже симпатичного й елегантного маленького ластуна з довгими-довгими крилами й гострим, розумним поглядом чорних очиць.