Енн із Ейвонлі

Проте, якщо поглянути на сувору реальнiсть – що, слiд зiзнатися, Енн робила вкрай рiдко, хiба що iй доводилося – скидалося на те, що в ейвонлiйськiй школi навряд чи знайдеться якийсь учень, котрий мiг би стати знаменитiстю; та нiколи не знаеш напевне, що може статися пiд впливом хорошоi вчительки. Енн, наче крiзь рожевi окуляри, бачила певнi iдеали того, чого може досягти вчителька, якщо тiльки пiде правильним шляхом. Зараз вона саме уявляла собi чарiвну сцену, за сорок рокiв вiдтепер, з одним вiдомим чоловiком (причину його знаменитостi було залишено в зручнiй невiдомостi, та Енн хотiлося, щоб вiн був ректором унiверситету або канадським прем’ером), котрий низько схилився, цiлуючи ii зморшкувату руку й запевняючи, що саме вона першою пробудила в ньому його поривання i що всiм своiм життевим успiхом вiн завдячуе тим урокам, якi вона прищеплювала йому так давно в ейвонлiйськiй школi.

Та раптом це приемне видiння затьмарило дещо зовсiм не таке приемне.

Удавано сумирна маленька джерсiйська корiвка спiшно пробiгла стежкою, i вже через п’ять секунд з’явився пан Гаррiсон… якщо словом «з’явився» можна описати спосiб його появи на подвiр’i.

Вiн перестрибнув через паркан, не вiдчиняючи ворiт, i розлючено став навпроти, втупившись поглядом в ошелешену Енн, яка зiрвалася на ноги й стояла, збентежено дивлячись на нього. Пан Гаррiсон вiднедавна жив по-сусiдству, праворуч вiд iхнього будинку, i вона ще не зустрiчалася з ним вiч-на-вiч, хоча й бачила його раз чи двiчi.

На початку квiтня, ще до того, як Енн повернулася додому з Королiвськоi вчительськоi семiнарii, пан Роберт Белл, чия ферма з захiдного боку прилягала до будинку Катбертiв, продав свiй маеток i переiхав до Шарлоттауна. Його ферму придбав такий собi пан Дж. Гаррiсон, чие iм’я, а також те, що вiн був родом iз Нью-Брансвiка, – це все, що було про нього вiдомо. Але перш нiж прожити мiсяць в Ейвонлi, вiн уже зажив слави дивакуватого чоловiка… «безумця», як казала панi Рейчел Лiнд.

Панi Рейчел, як пам’ятають тi з вас, хто вже встиг з нею познайомитися, була дуже вiдвертою ледi. Пан Гаррiсон однозначно був не таким, як решта, – а це, як усiм вiдомо, невiддiльна риса безумцiв.

Почнiмо з того, що дiм вiн утримував самотужки й привселюдно оголосив, що не хоче бачити жодних дурних жiнок поблизу своiх володiнь. Жiноцтво Ейвонлi вiдплатило йому за це поширенням жахливих чуток про те, як вiн веде домашне господарство та куховарить.