Енн із Ейвонлі

Як це зазвичай цiлком справедливо стаеться, Гiлберт, котрий намагався задовольнити обидвi сторони, у результатi не догодив нiкому. Джейн похитала головою:

– Я шмагатиму своiх учнiв, коли вони будуть неслухнянi. Це буде найшвидший i найлегший спосiб переконати iх слухатися.

Енн невдоволено зиркнула на Гiлберта.

– Я нiколи не шмагатиму дiтей, – рiшуче повторила вона. – Я впевнена, що це неправильно й непотрiбно.

– А уяви, що якийсь хлопчисько буде грубiянити тобi, коли ти скажеш йому щось зробити? – сказала Джейн.

– Я затримаю його пiсля урокiв i люб’язно, але водночас твердо, поговорю з ним, – вiдповiла Енн. – Кожна людина мае в собi зернятко добра, потрiбно тiльки його вiдшукати. Саме обов’язком вчителя е знайти й виростити його. Пам’ятаеш, саме це казав нам наш професор iз методики навчання в Королiвськiй вчительськiй семiнарii. Чи ти думаеш, що зможеш знайти це зернятко добра в дитинi, шмагаючи ii? Як казав професор Реннi, набагато важливiше позитивно впливати на дитину, анiж просто навчити ii читання, письма та арифметики.

– Але врахуй, що саме цi навички перевiряе в них iнспектор, i вiн не дасть тобi схвальний вiдгук, якщо учнi не вiдповiдатимуть його стандарту, – запротестувала Джейн.

– Краще завоювати любов учнiв, щоб вони, коли виростуть, згадували мене як ту, котра багато в чому iм допомогла, анiж просто побачити свое iм’я на дошцi пошани, – впевнено заперечила iй Енн.

– То ти взагалi не каратимеш учнiв, коли вони будуть погано себе поводити? – запитав Гiлберт.

– О, нi, гадаю, менi таки доведеться це робити, хоч я й знаю уже, як я ненавидiтиму цю справу. Але ж можна, наприклад, тримати iх у класi на перервi, ставити в куток або давати переписувати тексти.

– Припускаю, ти не каратимеш дiвчат, змушуючи iх сидiти за однiею партою з хлопцями? – лукаво мовила Джейн.

Гiлберт з Енн перезирнулись i якось по-дурному посмiхнулися. Колись Енну для покарання змусили сидiти з Гiлбертом, i наслiдки цього були гiркi.

– Що ж, час покаже, який спосiб виявиться найкращим, – по-фiлософськи мовила Джейн, коли вони прощалися. Енн пiшла назад до Зелених Дахiв Березовою Стежкою – тiнистим, шелестливим, сповненим пахощiв папоротi – через Долину Фiалок i повз Плакучу Вербу, де свiтло й темрява з’еднались у поцiлунку пiд ялинами, i вниз Стежкою Закоханих – мiсцями, яким вони з Дiаною ще давним-давно дали такi ймення.