Енн із Ейвонлі

Вона ретельно ii переглядала та вдосконалювала, а тодi вивчила напам’ять. Це була гарна промова з деякими дуже цiкавими iдеями, особливо про взаемодопомогу та щире прагнення до знань. Єдина бiда полягала в тому, що зараз вона не могла й слова пригадати.

Їй здавалося, що минув десь рiк – а насправдi близько десяти секунд – перш нiж вона тихенько проказала: «Вiзьмiть, будь ласка, своi молитовники» i, затримавши дихання, безсило впала в крiсло пiд шелест сторiнок i грюкiт парт. Поки дiти читали молитву, Енн угамувала свое хвилювання й оглянула купку маленьких паломникiв, яким належало пройти шлях до Царства Дорослих.

Вона, звiсно, добре знала бiльшiсть iз них. Їi однокласники завершили навчання минулого року, але всi решта, за винятком першокласникiв та десятьох новачкiв, що прибули до Ейвонлi, ходили до школи разом iз нею. Енн таемно почала вiдчувати бiльший iнтерес до тих десятьох новоприбулих дiтей, анiж до решти, у чиiх здiбностях вона вже досить добре орiентувалася. Безумовно, вони можуть виявитися такими ж посереднiми, як i решта, але з iншого боку, серед них таки МОЖЕ бути якийсь генiй.

Ця думка викликала в Енн захват.

У кутi за партою сам-один сидiв Ентонi Пай. У нього було похмуре й непривiтне лице, i вiн вороже поглядав на Енн своiми чорними очима. Енн одразу ж постановила собi завоювати прихильнiсть цього хлопця i роззброiти цим родину Паiв.

В iншому кутi класу був ще один дивний хлопчина, вiн сидiв поруч з Артi Слоаном. Веселий на вигляд малий хлопчисько з кирпатим носом, веснянкуватим обличчям i великими, свiтлими, блакитними очима, облямованими майже бiлими вiями.

Мабуть, це син Доннеллiв. А в iншому ряду, поруч iз Мерi Белл, сидiла схожа на нього дiвчина, можливо, його сестра. Енн подумала, яка ж це матiр вiдправила б дитину до школи в такому одязi, в який була вбрана ця дiвчинка. На нiй було вицвiле шовкове рожеве плаття з купою мережива, бруднi бiлi пантофельки й шовковi панчохи. Їi рудувате волосся було закручене в безлiч якихось дивних i неприродних завиткiв, поверх яких красувався бiльший за ii голову яскраво-рожевий бант. Хоча, дивлячись на неi, можна було подумати, що вона натомiсть дуже задоволена своiм виглядом.

Дрiбною блiдою дiвчинкою з гладкими й шовковистими пасмами каштанового волосся, що спадало iй на плечi, мала бути, як припустила собi Енн, Анетта Белл, чиi батьки ранiше жили в окрузi, яким опiкувалася ньюбридзька школа, але тепер, пiсля переiзду на п’ятдесят ярдiв на пiвнiч, належали до Ейвонлi.