Енн із Ейвонлі

Коли я ходив до школи, вчитель шмагав мене регулярно, кожного дня, бо казав, що коли я й не втрапляв у якусь халепу, то лише через те, що не встигав придумати, що б такого утнути.

– Вiдтодi, як ви сидiли за шкiльною партою, пане Гаррiсон, методи виховання змiнилися.

– Але людська вдача – нi. Запам’ятай собi моi слова, тобi не вдасться керувати тими дiтлахами, якщо не триматимеш напоготовi рiзку. Це просто неможливо.

– Ну, я все ж спершу спробую свiй спосiб, – вiдказала Енн, котра мала сильну волю й схильна була невiдступно стояти на своему.

– А ти, здаеться, досить уперта, – по-своему описав цю рису дiвчини пан Гаррiсон. – Гаразд, гаразд, побачимо. Одного дня, коли ти розiзлишся… а людям з таким волоссям, як у тебе, часто терпець уриваеться… ти забудеш усi своi добрi намiри й таки даси прочуханки комусь iз тих дiтисьок. У будь-якому разi, ти ще надто молода для того, щоб учителювати… надто молода й дитинна.

Пiсля усього, Енн тiеi ночi пiшла спати в досить похмурому настроi. Вона погано спала й за снiданком уранцi виглядала такою блiдою й зажуреною, що Марiлла стривожилась i наполягла на тому, щоб дiвчина випила горнятко пекучого iмбирного чаю.

Енн терпляче сьорбала його, хоча й не могла зрозумiти, як iмбирний чай може iй допомогти. Якби ж то була якась чарiвна заварка, здатна додати iй вiку та досвiду, Енн випила б цiлу кварту такого чаю, навiть не клiпнувши.

– Марiлло, а що, як я не впораюся?

– Не думаю, що ти повнiстю провалиш цю справу в перший же день, а попереду буде ще багато днiв.

 – сказала Марiлла. – З тобою, Енн, бiда в тому, що ти будеш сподiватися, що зможеш навчити цих дiтей усього й одразу ж виправити усi iхнi вади, i якщо все не станеться саме так, ти вважатимеш, що не впоралася.

V. У ролi вчительки

Коли Енн того ранку прийшла до школи – вперше в життi вона пройшла Березовою Стежкою, зовсiм не помiчаючи усiеi краси довкола, – там було тихо й спокiйно. Попередниця Енн навчила дiтей, що тi до ii приходу мають уже сидiти на своiх мiсцях, тож, коли Енн зайшла до класу, ii зустрiли виструнченi ряди бадьорих личок з тямущими й допитливими очима.

Вона почепила свiй капелюшок на вiшак i стала перед учнями, сподiваючись, що не здаеться iм такою наляканою й дурною, як почуваеться, i що вони не помiчають, як вона тремтить.

Минулого вечора вона просидiла майже до дванадцятоi вечора, складаючи промову, яку збиралася виголосити перед учнями з нагоди початку навчального року.