Енн із Ейвонлі

Гiлберт винiс iдею на голосування, вона була одноголосно схвалена, i Енн поважно записала ii до протоколу. Наступною справою на порядку денному було призначення комiтету, тож Гертi Пай, котра була сповнена рiшучостi не дати Джулii Белл здобути всi лаври, смiливо запропонувала висунути на посаду голови даного комiтету панну Джейн Ендрюс. Цю пропозицiю також було належним чином пiдтримано й проголосовано за неi, i Джейн, вiддячивши за свое призначення, обрала Гертi членом комiтету, разом iз Гiлбертом, Енн, Дiаною та Фредом Райтом.

На приватному засiданнi члени комiтету розподiлили своi обов’язки: Енн та Дiанi доручили збирати пожертви на ньюбридзькiй дорозi, Гiлбертовi та Фреду – на дорозi, що веде до Вайт Сендс, а Джейн та Гертi взяли на себе дорогу на Кармодi.

– Усе тому, – пояснював Гiлберт Енн, поки вони йшли додому через Лiс Привидiв, – що уздовж тiеi дороги живуть усi Паi, а вони не пожертвують анi цента, якщо тiльки про це не попросить хтось iз iхньоi родини.

Наступноi суботи Енн та Дiана взялись за свое завдання.

Вони доiхали до кiнця дороги й почали збiр пожертвувань, просуваючись у бiк дому, починаючи вiд дiвчат Ендрюс.

– Якщо ми застанемо лише Кетрiн, то, може, щось та й отримаемо, – сказала Дiана, – але якщо там буде й Елайза, то нi.

Елайза, однак, таки була вдома, ще й була навiть похмурiшою, нiж завжди. Панна Елайза була однiею з тих людей, котрi створюють враження, наче життя – це насправдi пелена слiз, а усмiшка, не кажучи вже про смiх, – лише до непристойностi даремна трата нервовоi енергii.

Дiвчата Ендрюс залишалися «дiвчатами» вже п’ятдесят з лишком рокiв i, ймовiрно, ними й залишаться до кiнця свого земного шляху. Кетрiн, кажуть, ще не до кiнця втратила надiю, та Елайза, яка з народження була песимiсткою, тiеi надii нiколи й не мала. Вони жили в маленькому брунатному будиночку, що стояв у сонячному куточку, притулившись до букових лiсiв Марка Ендрюса. Елайза скаржилася, що влiтку тут було страшенно гаряче, а от Кетрiн зазвичай радiла з того, що взимку тут було тепло й приемно.

Елайза шила ковдру з клаптикiв i робила це не тому, що iм потрiбна була така ковдра, а просто як протест проти легковажних мережив, якi плела Кетрiн. Поки дiвчата розповiдали про свое доручення, Елайза слухала iх похмуро, а Кетрiн – з усмiшкою. Щоразу, коли Кетрiн ловила на собi погляд Елайзи, то намагалася приховати усмiшку, вiдчуваючи провину й нiяковiсть, але вже наступноi митi ii вуста знову розпливались в усмiшцi.