Енн із Ейвонлі

– Якби в мене були зайвi грошi, якi б я не знала, куди витратити, – похмуро сказала Елайза, – тодi я б, мабуть, спалила iх i тiшилася б собi, споглядаючи, як вони горять, але не дала б iх на той клуб, анi цента. Вiд нього жодноi користi для селища… це просто мiсце, де молодь може зiбратися для розваг у той час, коли вони всi б уже мали бути вдома у своiх лiжках.

– О, Елайзо, але ж молодь може хоч трохи розважатися, – запротестувала Кетрiн.

– Не бачу в цьому необхiдностi. Кетрiн Ендрюс, ми не вешталися по клубах та подiбних мiсцях, коли були молодими.

– А я думаю, що вiн тiльки кращае, – рiшуче вiдказала Кетрiн.

– Це ТИ так думаеш! – голос панни Елайзи виражав глибоке презирство. – Йдеться не про те, що ти ДУМАЄШ, Кетрiн Ендрюс. Факти е фактами.

– Що ж, я завжди люблю знаходити в усьому щось хороше, Елайзо.

– Тут немае нiчого хорошого.

– О, насправдi е! – вигукнула Енн, котра не могла мовчки стерпiти таку ересь. – Адже ж у життi завжди стiльки хорошого, панно Ендрюс.

– Ти б не була такоi високоi думки про цей свiт, якби пожила на ньому так довго, як я, – кисло вiдказала у вiдповiдь панна Елайза, – а ще в тебе не було б стiльки ентузiазму щодо його вдосконалення. А як там твоя мати, Дiано? Боже, вона так постарiла. Виглядае страшенно втомленою. Енн, а скiльки мине часу, доки Марiлла повнiстю ослiпне?

– На думку лiкарiв, ii зiр не погiршиться, якщо вона буде дуже обережна, – затинаючись, промовила Енн.

Елайза похитала головою.

– Лiкарi завжди таке кажуть, просто щоб пiдбадьорити. На ii мiсцi я б сильно на це не сподiвалася. Краще готуватися до найгiршого.

– Та хiба не треба нам готуватися також i до найкращого? – благальна вигукнула Енн. – Воно так само ймовiрне, як i найгiрше.

– З мого досвiду – нi, а в мене його п’ятдесят сiм рокiв порiвняно з твоiми шiстнадцятьма, – вiдповiла Елайза. – То ви вже йдете? Що ж, сподiваюся, що це ваше нове товариство зможе перешкодити Ейвонлi опуститися ще нижче, хоча я й не маю багато надii на це.

Вiдчуваючи велике полегшення, Енн та Дiана змогли нарештi вибратись iз будинку й поiхали далi так швидко, як тiльки мiг iх везти маленький вгодований понi. Коли вони iхали повз буковий лiс, то побачили, що через пасовище пана Ендрюса до них, махаючи рукою, наближаеться якась пухкенька фiгурка. То була Кетрiн Ендрюс, i вона була така задихана, що ледве могла говорити, а лиш вклала Енн в руку два четвертаки.