Енн із Ейвонлі

– Це мiй внесок у фарбування клубу, – хапаючи ротом повiтря, сказала вона. – Хотiла б дати вам долар, та не насмiлилася взяти бiльше з грошей на яйця, адже тодi Елайза б про все довiдалася. Мене справдi цiкавить ваше Товариство, i я вiрю, що ви зробите багато добра. Я оптимiстка. МУШУ нею бути, живучи з Елайзою. Мушу бiгти назад, перш нiж вона помiтить, що мене немае… вона думае, що я годую курей. Сподiваюся, вам пощастить зi збором пожертв, i не засмучуйтеся через те, що сказала Елайза. Свiт таки СТАЄ кращим… точно стае.

Наступним був дiм Денiела Блера.

– Тепер усе залежить вiд того, вдома його дружина, чи нi, – сказала Дiана, коли вони iхали, пiдстрибуючи, вибоiстою дорогою. – Якщо так, ми не отримаемо нi цента. Усi кажуть, що Ден Блер не зважуеться навiть пiдстригтися, не спитавши ii дозволу, i зрозумiло, що вона, м’яко кажучи, дуже скупа. Вона каже, що мусить спершу бути скупою, а тодi щедрою. Кале панi Лiнд каже, що те «спершу» в неi таке довге, що щедростi вiд неi годi дочекатися.

Того вечора Енн розповiла про iхнi пригоди в домi Блера Марiллi.

– Ми припнули коня, а тодi постукали в кухоннi дверi. Нiхто не пiдiйшов, але дверi були вiдчиненi, тож ми чули, що в коморi хтось був i той хтось страшенно лаявся. Ми не могли розiбрати слiв, але Дiана каже, що лайку впiзнае навiть по iнтонацii. Я не могла повiрити, що це був пан Блер, адже вiн завжди такий тихий i лагiдний. Та принаймнi тут його добряче вивели з себе, бо, Марiлло, коли той бiдолаха пiдiйшов до дверей, вiн був червоний, як буряк, пiт горохом котився йому з лиця, а вдягнутий вiн був в один з тих великих картатих фартухiв його дружини.

«Не можу зняти з себе цю бiсову штуку, – сказав вiн, – бо стрiчки зав’язались у мiцний вузол i я не можу iх розiрвати, тож маете мене вибачити, ледi». Ми сказали, щоб вiн на це не зважав, а тодi зайшли досередини й присiли. Пан Блер присiв поруч. Вiн перекрутив свiй фартух на спину й закотив його, але виглядав таким присоромленим i стурбованим, що менi було його шкода, а Дiана побоювалася, що то був зовсiм невдалий час для нашого вiзиту. «О, нi, що ви, – вiдказав пан Блер, намагаючись вичавити з себе усмiшку – ти ж знаеш, який вiн завжди ввiчливий, – Я трохи зайнятий… збираюся пекти пирiг. Моя дружина сьогоднi отримала телеграму про те, що ii сестра з Монреаля приiде ввечерi, тож вона пiшла зустрiти ii з потяга й розпорядилася, щоб я зробив пирiг до чаю.