Енн із Ейвонлі

Усе це промайнуло в головi Енн, поки пан Гаррiсон стояв перед нею, безмовний i, вочевидь, розлючений. Навiть у найкращому настроi пан Гаррiсон не був привабливим чоловiком: вiн був низький, гладкий i лисий, а зараз, з круглим, багряним вiд злостi лицем i велетенськими синiми очима, що ледь не вилазили з очниць, вiн був, на думку Енн, найпотворнiшою людиною у свiтi.

Аж ось пан Гаррiсон раптово заговорив.

– Я не збираюся це терпiти, – прошипiв вiн, – нi на день довше, чуете мене, панно? Хай йому грець, це вже втрете, панно… втрете! Навiть святим би вже увiрвався терпець, мiс.

Останнього разу я попереджав вашу тiтку, щоб вона не допускала такого знову… але вона не догледiла… вона знову зробила це… що вона хоче цим показати, ось що я хочу знати! Ось для чого я тут, панно!

– Чи не поясните ви, у чому справа? – запитала Енн, настiльки ввiчливо, наскiльки могла. Вона почала практикувати таку манеру говорiння не так давно, щоб до початку навчального року вона вже була добре вiдпрацьована, та це нiяким чином не вплинуло на сердитого Дж.

Гаррiсона.

– У чому справа? Справа таки е, хай йому грець! Справа в тому, панно, що та джерсiйська телиця, що належить вашiй тiтцi, щойно знову була бiля мого вiвса, не бiльше, нiж пiв години тому. Вже втрете, затямте собi! Я знайшов ii там минулого вiвторка, а тодi ще й вчора. Я приходив сюди й сказав вашiй тiтцi, щоб вона не допускала такого знову. Де ваша тiтка, панно? Я хочу лиш побачити ii на хвилинку й висловити iй свое невдоволення… невдоволення Дж.

Гаррiсона, панно.

– Якщо ви маете на увазi панну Марiллу Катберт, то вона менi не тiтка, i зараз вона поiхала до Іст-Графтона, щоб побачитися з далеким родичем, який сильно занедужав, – сказала Енн, промовляючи кожне наступне слово зi щораз бiльшою гiднiстю. – Менi дуже шкода, що моя корiвка залiзла до вашого вiвса… вона належить менi, а не паннi Катберт. Метью придбав ii в пана Белла й подарував менi три роки тому, коли вона була ще маленьким телятком.

– Вам шкода, панно! Це справi нiяк не зарадить. Ви б краще поглянули на той безлад, на який ця тварина перетворила мiй овес… вона потолочила все уздовж i впоперек, панно!

– Менi дуже шкода, – твердо повторила Енн, – але, можливо, якби ви краще лагодили свою огорожу, Доллi б не вдалося ii зруйнувати. Це ж вам належить та частина огорожi, що вiддiляе ваше поле з вiвсом вiд нашого вигону, i ще ранiше я помiтила, що вона перебувала не в найкращому станi.