Енн із Ейвонлі

– З моею огорожею все в порядку, – вiдрiзав пан Гаррiсон, ще бiльш сердито, нiж ранiше, ведучи цю вiйну на ворожiй територii. – Навiть тюремнi мури не зупинять таку демонiчну телицю. І я скажу тобi, руда вiтрогонко, що якщо корова таки твоя, як ти кажеш, то тобi краще зайнятися тим, щоб слiдкувати за нею й не пiдпускати до чужоi землi замiсть того, щоб сидiти тут i читати якiсь романи в жовтих палiтурках! – сказав пан Гаррiсон, кинувши погляд на безневинного Вергiлiя в жовтувато-коричневiй палiтурцi, що лежав в Енн пiд ногами.

При згадцi про ii рудi коси дiвчина почервонiла, адже колiр волосся завжди був ii вразливим мiсце.

– Уже краще мати руде волосся, анiж зовсiм нiякого, окрiм маленьких копичок за вухами, – спалахнула вона.

Енн влучила в яблучко, адже пан Гаррiсон справдi дуже переживав через свою лисину. Вiн знову почав задихатися вiд злостi, тож вiн мiг лише безмовно дивитися на Енн, яка вже опанувала себе й продовжувала:

– Я можу вибачити вам, пане Гаррiсоне, бо в мене е уява.

Я запросто можу собi уявити, як вас роздратувало те, що ви знайшли корову у вiвсi, тож я не маю плекати жодних лихих думок щодо того, що ви тут наговорили. Я обiцяю, що Доллi бiльше не заходитиме на ваше поле. Даю вам слово честi щодо цього.

– Що ж, твое щастя, якщо не заходитиме, – пробурмотiв пан Гаррiсон дещо спокiйнiшим тоном, але потупотiв геть досi розлючено, так, що Енн, доки сягав ii слух, чула, як вiн бурчить сам до себе.

Тодi, зажурившись, Енн промарширувала через подвiр’я й закрила капосну корiвку в загонi для худоби.

«Звiдти вона вже точно не зможе вибратися, якщо тiльки не рознесе паркан, – подумала вона. – Зараз вона здаеться такою спокiйною. Насмiлюся подумати, вона наiлася того вiвса донесхочу. Шкода, що я не продала ii пановi Ширеру, який хотiв придбати ii минулого тижня, але я думала, що краще буде зачекати до аукцiону й продати всю худобу разом. Гадаю, пан Гаррiсон i справдi безумець. У НЬОМУ я вже точно не знайду свою спорiднену душу».

Енн завжди користалася з нагоди знайти спорiднену душу.

Марiлла Катберт саме заiжджала на подвiр’я, коли Енн повернулась iз будинку й побiгла готувати чай. А тодi вони обговорили всю цю iсторiю за чайним столиком.

– Я буду рада, коли аукцiон закiнчиться, – сказала Марiлла. – Тримати тут стiльки худоби – це надто велика вiдповiдальнiсть, особливо коли за нею доглядае лише Мартiн, на якого не варто покладатися.