Енн із Ейвонлі

– Нi, ти вже з’iв достатньо пирога, – сказала Марiлла тоном, котрий Енн вже був добре вiдомий, а Девi тiльки належало пiзнати як такий, що не пiдлягае оскарженню.

Девi пiдморгнув до Енн, а тодi, перехилившись через стiл, вирвав у Дори прямо з пальцiв ii перший шматок пирога, вiд якого вона щойно встигла вiдкусити лише маленький кусочок, i, вiдкривши рота якомога ширше, умить проковтнув його цiлiсiнького. У Дори затремтiли губи, а Марiлла вiд жаху аж занiмiла. Енн одразу ж викрикнула у своiй «вчительськiй» манерi:

– Ох, Девi, джентльмени так себе не поводять!

– Знаю, – вiдказав Девi, як тiльки змiг говорити, – але я не джемплам.

– Та хiба ти не хочеш ним стати? – вражено запитала Енн.

– Звiсно ж, хочу. Але не можна стати джемпламом, поки не виростеш.

– О, насправдi можна, – поспiшила сказати Енн, подумавши, що е таки шанс своечасно посiяти в ньому зернята добра. – Ти можеш починати ставати джентльменом, навiть бувши ще маленьким хлопчиком. А джентльмени НІКОЛИ нiчого отак в ледi не виривають з рук… i не забувають дякувати… i не смикають нiкого за волосся.

– Тодi у них в життi небагато веселощiв, це факт, – вiдверто сказав Девi. – Думаю, я краще почекаю й стану джемпламом, вже коли виросту.

Марiлла покiрно вiдрiзала для Дори iнший шматок пирога. Вона не вiдчувала в собi сил упоратись iз Девi. У неi був важкий день, враховуючи похорон i далеку дорогу. У той момент вона чекала майбутнього з таким песимiзмом, який був гiдний навiть самоi Елайзи Ендрюс.

Двiйнята, хоча й обое бiлявi, не були дуже схожими мiж собою. Дора мала довгi гладенькi кучерi, якi завжди були гарно зачесанi. У Девi ж вся його кругла голова була вкрита копицею дрiбних пухнастих жовтуватих кучерикiв. Доринi карi очi були нiжними й м’якими, а в Девi – такими пустотливими та грайливими, наче в ельфа. У Дори був прямий нiс, а в Девi – виразно кирпатий; Дора примхливо закопилювала своi губки, а в Девi вони завжди розтягалися в усмiшцi. Крiм того, вiн мав ямочку на однiй щоцi, що надавала йому дуже милого й потiшного вигляду, коли вiн смiявся.

– Їм уже краще йти спати, – сказала Марiлла, подумавши, що це буде найлегший спосiб iх позбутися. – Дора спатиме зi мною, а Девi можна постелити на захiдному пiддашшi. Ти ж не боiшся спати сам, Девi?

– Нi, але я не збираюся так швидко лягати, – спокiйно вiдказав Девi.

– О нi, ще i як збираешся.