Енн із Ейвонлі

Марiлла це побачила й схопила його за руку, та було вже надто пiзно. Девi кинув гусеницю Лореттi за комiр.

Молитву пана Аллана перервали пронизливi верески. Пастор налякано застиг, широко розплющивши очi. Уся паства пiдняла голови вгору. Лоретта Вайт пiдстрибувала, сидячи на своiй лавi, i несамовито хапалася за сукню ззаду.

– Ой… матiнко… матiнко… ой… заберiть ii… ой… заберiть ii геть… ой… той поганий хлопчисько кинув ii менi за комiр… ой… матiнко… вона лiзе вниз… ой… ой… ой…

Панi Вайт встала i з кам’яним обличчям вивела Лоретту, яка iстерично кричала й вигиналася, геть iз церкви.

Їi крики стихали вдалинi, i пан Аллан продовжив службу. Та у всiх було вiдчуття, нiби сьогоднiшню службу вже безповоротно зiпсовано. Уперше у своему життi Марiлла не зважала на слова проповiдi, а Енн сидiла з червоними вiд сорому щоками.

Коли вони повернулися додому, Марiлла вклала Девi в лiжко й змусила його залишатися там увесь день. Вона не дала йому обiду, дозволила лише пiдкрiпитися хлiбом з молоком.

Енн вiднесла йому перекус i сумовито сидiла поруч, поки вiн iв – з насолодою й без жодного натяку на каяття. Лише жалiбнi очi Енн почали його непокоiти.

– Я припускаю, – задумливо мовив вiн, – що Пол Ірвiнг нiколи б не кинув гусеницю дiвчинi за комiр у церквi, чи не так?

– Справдi, вiн би такого не зробив, – сумно вiдповiла Енн.

– Що ж, тодi менi, мабуть, шкода, що я це зробив, – зiзнався Девi. – Але то була така гарна велика гусениця…. Я пiдiбрав ii на сходах церкви, якраз коли ми заходили досередини.

Я подумав, що шкода буде втратити таку можливiсть. І скажи, хiба ж не весело було слухати, як верещить та дiвчинка?

У вiвторок по обiдi в Зелених Дахах вiдбулися збори Товариства. Енн хутко повернулася додому зi школи, адже знала, що Марiллi знадобиться ii допомога. Дора, охайна й чепурна у своiй гарно накрохмаленiй бiлiй сукнi з чорною стрiчкою, сидiла разом iз членами товариства у вiтальнi, скромно вiдповiдала, коли до неi зверталися, а коли нi – мовчала, – словом, поводилася, як зразкова дитина.

Девi ж, брудний, але щасливий, лiпив тiстечка з грязюки на скотному дворi.

– Я йому дозволила, – стомлено сказала Марiлла. – Подумала, що це не дасть йому накоiти бiльших збиткiв. А так вiн може хiба що забруднитися. Ми спершу доп’емо свiй чай, а вже тодi покличемо його. Дора може побути з нами, та я б нiколи не наважилася посадити Девi за один стiл iз членами Товариства.