Енн із Ейвонлі

Коли Енн пiшла, щоб покликати членiв Товариства за стiл, то виявила, що Дори у вiтальнi немае. Панi Белл сказала, що Девi пiдходив до дверей i покликав ii надвiр. Пiсля спiшноi консультацii з Марiллою в коморi було вирiшено, що краще дати дiтям випити чаю разом трохи згодом.

Гостi саме пили чай, коли до вiтальнi увiрвалась якась жалюгiдна iстота. Марiлла та Енн нажахано втупились у неi, а члени Товариства були напрочуд здивованi. Чи ж могла то бути Дора… оця iстота, яку важко було й словами описати, яка все схлипувала, у промоклiй до нитки сукнi й iз волоссям, з якого струменями текла вода прямо на новий килимок Марiлли?

– Доро, що з тобою трапилося? – скрикнула Енн, винувато глянувши на панi Белл, у сiм’i якоi, кажуть, нiколи не ставалося жодних казусiв.

– Девi змусив мене пройтися по паркану бiля свинарника, – поскаржилась Дора. – Я не хотiла, та вiн обiзвав мене боягузкою. А тодi я впала, i моя сукня одразу ж вся забруднилася, та ще й свинi прибiгли до мене. Сукня виглядала просто жахливо, але Девi сказав, що, якщо я стану пiд помпою, вiн ii вiдмие, i я так i зробила, а вiн полив на мене воду, але плаття вiд того чистiшим не стало, а моя гарненька стрiчка й черевички тепер зiпсованi!

До кiнця трапези за столом хазяйнувала Енн, а Марiлла тим часом пiднялася нагору, щоб перевдягнути Дору в старий одяг.

Тодi вона зловила Девi й вiдправила його в лiжко без вечерi. Вже в сутiнках Енн пiшла до його кiмнати й серйозно з ним поговорила. То був метод, у дiевiсть якого вона мала велику вiру, виправдану результатами. Вона сказала йому, що була дуже незадоволена його поведiнкою.

– Менi й самому тепер прикро, – визнав Девi, – та бiда в тому, що я нiколи не шкодую про щось, аж доки не зроблю цього. Дора не хотiла допомагати менi робити тiстечка, бо боялася, що вимастить сукню, i це мене розiзлило. Думаю, Пол Ірвiнг не змусив би СВОЮ сестру ходити по паркану бiля свинарника, якби знав, що вона впаде?

– Нi, вiн нiколи б i не подумав про таке.

Пол – бездоганний маленький джентльмен.

Девi заплющив очi й, здавалося, якийсь час розмiрковував над цими словами. Тодi вiн пiдлiз до Енн й обвив ii шию руками, схиливши свое рум’яне личко iй на плече.

– Енн, а ти любиш мене хоч трохи, навiть якщо я не такий хороший хлопчик, як Пол?

– Так, авжеж, – щиро сказала Енн. З якоiсь причини неможливо було не полюбити Девi. – Та все ж я б любила тебе ще бiльше, якби ти не був таким нечемним.