Енн із Ейвонлі

Серцем Енн уже знала, що займатиметься створенням Товариства з удосконалення селища. Гiлберт Блайт, який мае вчителювати у Вайт Сендс, але з вечора п’ятницi до ранку понедiлка завжди буде вдома, також завзято пiдтримав цю iдею; i решта також висловила бажання приеднатися до такоi справи, котра дасть змогу час вiд часу зiбратися разом i, як наслiдок, трохи «розважитися». Що ж до того, який вигляд матимуть цi «вдосконалення», нiхто не мав жодного чiткого уявлення, окрiм Енн та Гiлберта. Вони вже це обговорили й спланували все аж до моменту, коли перед ними постало iдеальне Ейвонлi, щоправда, поки що лише в iхнiй уявi.

А в панi Рейчел тим часом була ще одна новина.

– Вчителювати в школi в Кармодi доручили Прiсциллi Грант. Чи ж у тебе в семiнарii не було дiвчини з таким же iменем, Енн?

– Так, це вона. Прiсцилла вчителюватиме в Кармодi! Як чудово! – вигукнула Енн, i ii сiрi очi загорiлися настiльки, що стали схожi на вечiрнi зiрки, змушуючи панi Лiнд вкотре засумнiватися в тому, коли ж iй вдасться-таки визначитися, чи Енн Ширлi – гарна дiвчина, чи нi.

II. Швидко продавала, а тодi гiрко жалкувала

Наступного дня Енн поiхала до Кармодi на закупи, взявши зi собою Дiану Баррi. Дiана, звiсно ж, мала стати почесним членом Товариства з удосконалення селища Ейвонлi (ТУСЕ), тож усю дорогу до Кармодi дiвчата про те тiльки й говорили, що про майбутнi вдосконалення.

– Найперше, що ми маемо зробити, коли розпочнемо, – це пофарбувати оцей клуб, – сказала Дiана, коли вони проiжджали повз ейвонлiйський клуб – доволi занедбану будiвлю, що притулилася посеред невеличкого виярка, зусiбiч оточена смереками.

 – Це мiсце виглядае просто нiкчемно, тож ми маемо взятися за нього навiть ще до того, як спробуемо вмовити пана Левi Болтера знести його хижу. Батько каже, що ми нiколи не досягнемо жодного УСПІХУ в цiй справi. Левi Болтер надто скупий, щоб витрачати на таке свiй час.

– Може, вiн дозволить хлопцям знести ту хижу, якщо вони пообiцяють, що порубають усi тi дошки йому на дрова, – з надiею промовила Енн.

 – Ми маемо зробити все вiд нас залежне й спершу задовольнятися тим, що спочатку прогрес буде повiльним. Ми не можемо сподiватися на те, що вдасться водночас усе вдосконалити. Спочатку нам, звiсно, доведеться виховати громадськi настроi.

Дiана не була певна, що розумiе, що ж таке тi громадськi настроi, але звучало це гарно, тож вона стала вiдчувати гордiсть вiд своеi приналежностi до спiльноти з таким баченням та цiлями.