Метафізика

[5] Таким самим е вiдношення чоловiчого до жiночого: останне заплiднюеться з одного разу, чоловiче ж заплiднюе багатьох. Але ж вони е подобою тих начал.

Отже, Платон таким чином визначав те, що ми шукаемо. Зi сказаного очевидно, що вiн використовував лише двi причини: щоснiсть [10] та матерiальну причину. Адже причиною щосностi для речей е iдеi, а для iдей – едине. Стосовно ж матерii, яка лежить в основi i яка як матерiя чуттевих речей отримуе визначення вiд iдей, а як матерiя iдей – вiд единого, Платон говорив, що вона е двiйкою: великим i малим.

Окрiм того, вiн назвав причинами блага i зла [15] два елементи вiдповiдно, що, як ми вже казали[23 - Див. 942b 15–19.], робили деякi з попереднiх фiлософiв, як-от Емпедокл та Анксагор.

7

Отже, ми коротко та в загальних рисах розглянули, хто i як висловився про начала [20] та iстину. Утiм, ми можемо зробити висновок, що з тих, хто говорив про начала i причини, нiхто не назвав нiчого, крiм того, що ми розрiзнили у «Фiзицi»[24 - Фiзика, ІІ, 3, 7.

]. Вочевидь усi iх якимось чином торкаються, але здебiльшого без ясного розумiння.

Адже однi говорять про начало як матерiю i покладають то одне начало, то бiльше нiж одне [25] i при цьому вважають його то тiлом, то безтiлесним, як-от Платон говорить про велике i мале, iталiки – про безмежне, Емпедокл – про вогонь, землю, воду й повiтря, Анаксагор – про безлiч однакових часточок. Отож усi вони займалися подiбною причиною, а також тi, хто говорив про повiтря, вогонь, воду або щось щiльнiше за вогонь, але рiдкiше за повiтря.

При цьому деякi казали, що таким е перший елемент.

Отже, цi фiлософи розглядали лише цю причину, а деякi iншi – також джерело руху, як, наприклад, тi, хто покладае началами дружбу та розбрат, або розум чи любов. Але чимбутнiсть [35] та сутнiсть чiтко нiхто не пояснив. 988b [1] Найбiльше про це говорили тi, хто покладае iдеi, адже iдеi вони не вважають анi матерiею для чуттевих речей (а едине – матерiею для iдей), анi джерелом руху (радше вони говорять, що це причини нерухомостi та перебування у спокоi).

Проте вони вважають iдеi [5] чимбутнiстю для кожноi окремоi речi, а едине чимбутнiстю для iдей.

Натомiсть мету (мету дiй, змiн та рухiв) вони у певному сенсi вважають причиною, але невiдповiдно до природи цiльовоi причини. Адже тi, хто говорить про розум або дружбу, покладають цi причини як благо, але не в тому сенсi, що заради них iснуе або виникае щось iз сущого, але в тому, що вони спричинюють рух.